Функіонування системи постоялих дворів, складів і сховищ в Імперії інків

У статті досліджено походження, розвиток, структуру і функціонування як єдиного цілого однієї зі складових економіки держави інків - системи постоялих дворів, складів, комор і сховищ, а також її тісний взаємозв'язок із соціальною й адміністративною політикою імперії. Проаналі­зовано етноісторичні джерела та застосовано лінгвістичні методи щодо мов кечуа та аймара. Виокремлені питання, що потребують подальших досліджень.

Ключові слова: Анди, Перу, інки, тампу, корпавасі, постоялий двір, колька, пірва, сховище, комора, міта, айлью, громада, командно-адміністративне управління.

Питання господарського устрою та управління економічними процесами е важливими у будь-яких історичних дослідженнях. Проблеми формування та функціону­вання системи сховищ, комор, складів та пов’язаних з ними постоялих дворів, що були суттєвою ознакою господарства імперії інків, привертали увагу багатьох зарубіжних учених, але досі не були досліджені вітчизняними. У контексті цього є важливим аналіз наукових праць з цієї теми, застосування лінгвістичних методів та залучення етноісторичних джерел XVI ст.

Тож метою пропонованої статті є з’ясування, якими були основні типи сховищ та складів, чим було викликане розмаїття їх форм та функцій, що являли собою постоялі двори у системі державного складування, якими були регіональні особливості в господарстві інків.

Відсутність незалежних торговців, повноцінних ринків, вільного обміну тощо – одна із кардинальних особливостей давнього Перу. Однак це не заважає вченим диктувати про «фінанси імперії», розуміючи під цим здатність інкської держави Тауантінсуйю (1438 - 1533) зводити баланс своїх доходів і витрат. Витрати держави були двох категорій: мобілізація до армії та тимчасова мобілізація працівників, трудові команди, яким за функціонування адміністративності та лояльності столичної й місцевої знаті було потрібно вже не тільки продовольство в надлишку, а насамперед предмети розкоші й престижу. Престижні й життєво важливі продукти циркулювали в імперському суспільстві на різних рівнях і через різні канали. Обмін предметів розкоші на продовольство й перехід їх тим самим у руки представників нижчих суспільних верств не допускався [1, с. 127-128]. Хоча є деякі відомості, що золото, можливо, разом з наданням привілеїв, діставалося й рядовим жителям, але у незначних кількостях [2, с. 328].

Для покриття цих витрат при інках існували дві головні форми повинностей. Перша регулярні відпрацьовування на полях, що належали правителю («землі Інки»), храму Сонця та численним адміністративним чиновникам курака вищого рангу. Міта, як друга форма, була періодичною і почерговою мобілізацією частини населення з відривом від постійного місця проживання й зазвичай від сільськогосподарського виробництва. Під полями Інки у хроніках, очевидно, маються на увазі державні землі, а поля Сонця — це землі як старих місцевих, так і заснованих інками нових храмів. Колоніальні хроніки одностайні в тому, що поля Інки і Сонця охоплювали дві третини земель, що оброблялися селянами, й лише третину общинники використовували для власних потреб. На провінційному рівні повинності розподілялися досить рівномірно, так що всі селища й домогосподарства опинялися в приблизно однаковому становищі. При цьому обов'язок трудитися частину часу на користь держави стосувався не тільки польових робіт, а й домашнього ремесла, полювання й збирання [1, с. 97-98].

Храми відігравали величезну роль у господарсько-політичній структурі держави, являючи собою реальну альтернативу царської влади. Не виключено, що храмовий сектор в економіці суперничав з державним. Джерела згадують, наприклад, мільйон лам, що належали Сонцю, тобто в цьому випадку, швидше за все, храмам сонця. Сонцю, як уже говорилося, ішли, за твердженням хронік, врожаї із третьої частини земель [1, с. 103-104].

Вироблена ж продукція з усіх соціально-економічних секторів надходила у відповідні комори, сховища й склади і частково - у пов’язані з ними постоялі двори.

Існувало щонайменше три типи й шість підтипів сховищ, куди збиралися врожаї й податі, і ці типи пов'язувались із соціально-економічними секторами. У кожному селищі, великому або маленькому, було два сховища: общинний та державний.

Тип №1 — общинний. У ньому складалося продовольство, яке зберігалося для щоденного споживання місцевими жителями, коли вони не були задіяні у почерговому відробітку на державу.

Тип №2 — державний. У свою чергу державний поділявся на підтипи:

Підтип № 1 — «храмовий», де перебували врожаї Сонця або місцевих богів. Правитель Інка наказував аби оброблялися всім загалом поля для принесення жертв святилищам вакам, і Сонцю, і Місяцю, та ідолам, і все, що збиралося з таких полів-чакара, не мало витрачатись ні на що інше, крім жертвопринесень вакам та іншим святилищам [3, с. 166-167]. За рахунок майна Сонця утримувалися жерці й служителі, поки вони перебували в храмах, оскільки служили по черзі тижнями. Однак, коли вони перебували у своїх будинках, то харчувалися за власний рахунок, оскільки їм так само виділяли землі під посіви, як і всім іншим простим людям; і з «...цими причинами лише деяке витрачалося з майна Сонця, беручи до уваги розміри податі, а багато чого залишалося, щоб у момент необхідності прийти на допомогу Інкові» [4, 285].

Підтип №2 — «королівський», «імперський» або власне «загальнодержавний», де перебували врожаї правителя Інки. Надлишки зібраної або зробленої понад установлену норму продукції для Інки й Сонця, надходили в суспільні сховища типу 1. Іноді витрати цього підтипу покривалися за рахунок ресурсів підтипу 1, бо якщо через занадто великі витрати на війну не вистачало податей, зібраних власне для правителя, тоді Інка користувався майном Сонця як законний і повний спадкоємець, якому, як він говорив, усе це належало, бо був «сином Сонця» [4, с. 285]. Правителі ж одержували продукцію зі своїх складів двічі на рік [5, с. 58]. Хроніст Бернабе Кобо (1580-1657) зазначав у своїй хроніці, що сховища Інки розміщувались поблизу сховищ Сонця, але останніх було менше [6, с. 34-35].

На імперських складах зберігалося не тільки продовольство, а й реміснича продукція, призначена для членів робочих команд, тобто таких, які перебували на службі у держави. Наприклад, індіанці, що займалися переправами на плотах через річки, стояли на обліку, щоб їх можна було забезпечувати одягом та їжею, а також, щоб можна було обробляти їх поля-чакари та будувати хати [7, с. 291]. Та оскільки ні один індіанець не міг одягати вишукане вбрання кумпі, окрім тих, кому Інка сам надав його, й увесь одяг з кумпі робився для інки, і для цього були призначені ремісники, і відповідно — склади [7, с. 293]. Землеробів, золотих справ майстрів, рибалок, мисливців, пастухів, будівоіьників, садівників Інки усіх забезпечували зі Складів їжею, одягом та ліками, якщо вони захворіли, рівно як і їх дітей та дружин [7, с. 293-294; 8, с. 73-75]. Поширеною в історіографії є хибна думка, що усе те, що із зібраних податей залишалось невикористаним на імперські витрати, використовувалось для загального блага та розміщувалось в общинних складах на випадок нужди. Однак, це не так, оскільки кураки зі сховищ, які наповнювались з врожаїв, отриманих з полів-чакара Інки, за дозволом Інки видавали їжу бідним людям селища у часи нужди, і при цьому складали звіти і вносили у вузликову «писемність» кіпу відомостей про те, що було таким чином отримано. Ці відрахування робились не аби як і не просто так, а чітко у ролі позички, тобто, можна стверджувати, що в інків існував інститут державного фінансового кредитування. Також усе, що, як вказував хроніст Педро де Сьеса де Леон (1518 або 1520 - 1554) у своїй «Хроніці Перу» (1553), видавали окремим мешканцям зі складів Інки, вручали під звіт службовцям-камайос, що займалися кіпу. З кіпу було видно, що кожен індіанець зробив, і усе зроблене йому відраховувалось з податі, яку йому належало віддати. Але повернення позики могло робитися не тими самими видами продукції, а оплачувалось різними видами праці. Так само справа обстояла і з видачею провізії зі складів для цілої общини: «...якщо раптом наставав який-небудь неврожайний рік, вони також наказували відчиняти склади й надавати в позику провінціям необхідну провізію, а потім, у рік достатку, вони віддавали й поставляли в них знову певну кількість, згідно зі своїм обліком» [8, с, 80; 3, с. 166].

Підтип №3 — «готельний імперський», що розташовувався уздовж королівських доріг, через кожних три-чотири ліги (1-а ліга — іспанська середньовічна міра довжини — дорівнювала 5,55 км). Сховища цього підтипу, згідно із законом, служили для забезпечення постоялих дворів корпавасі («гостьових будинків») за рахунок або общинних [4, с. 291], або королівських складів, оскільки «врожай усіх інших селищ, крім округу королівського Двору, зберігали в королівських сховищах, які були в них, а з них за його рахунок і за його розсудом його переносили в сховища, які перебували біля доріг, де зберігалося продовольство, зброя, одяг для носіння й взуття для армій» [4, с. 283; 3, с. 166]. Основні сховища продуктів харчування були зосереджені в столицях провінцій, куди вантажі доводилося везти якнайбільше за 100 км. Це природно, оскільки транспортування сотень і тисяч тонн припасів на більш значні відстані по гірських дорогах при налагодженій караванній системі обійшлася б надзвичайно дорого. Лише продовольство для армії відправляли безпосередньо в Куско (а на півночі, мабуть — у Томебамбу або в Кіто). Відомо, що склади при постоялих дворах, які стояли уздовж головних доріг, вміщали провізію, амуніцію, зброю й одяг, як правило, у розрахунку на 20 або 30 тис. осіб [4, с. 285].

Підтип №4 — «транзитний імперський». Відносно цього підтипу складів варто зазначити, що мітімаї, або правильніше мітмакі, з Кочабамби (тобто переселенці, примусово розміщені Інкою на етнічно чужих для них територіях), але такі, що втратили підпорядкування своїм етнічним куракам і своє походження та являли собою імперську колонію, сформовану з чисто політичних мотивів, забезпечували традиційними видами продукції військові гарнізони, військо та Інку, доставляючи імперькою худобою провізію (кукурудзяне зерно) в Куско [9, с. 639-640]. Зібраний мітмаками Кочабамби врожай відносили до «мажордомів»-управителів Інки і відправляли за 100 км у західному напрямку та розміщували на проміжних, «транзитних» складах: спочатку в Тапакарі, потім у провінційний столиці Паріа, а звідти транспортували в’ючними тваринами Інки в сховища Лурікачі, а потім уже звідти врожай переносили по магістральній дорозі на відстань 800 км інші тварини до Куско, таким чином, що весь маїс та все їстівне, що збиралися в Кочабамбі, розміщувалось у Куско, без отримання вигоди від цього особами, що виступали посередниками в дорозі, і без витрачання чи споживання транспортованої провізії. «Мажордоми» інки наглядали за тим, аби ніхто не взяв та не вкрав чогось із зібраного мітмаками врожаю, і вони карали за вчинені у цих справах злочини [9, с. 649]. Відразу до місця призначення також везли солодку молоду кукурудзу молочно-воскової стиглості, яку не можна було довго зберігати. Цим пояснюють, зокрема, відсутність складів у Пакальякті — центрі долини Кусічака (басейн р. Урубамби), де таку кукурудзу вирощували для потреб жителів Куско.

Тип №3 — сховища і склади столиці Куско або «округу імперського Двору» [4, 283]. До цього типу відносились пiдтипи:

Підтип №5 — «кускенський храмовий».

Підтип №6 — «кускенський адміністративний».

Ситуація з урожаєм Сонця й Інки, що збирався з 50 ліг землі навколо столиці Імперії — міста Куско, була дещо особливою, оскільки такий урожай надходив у місто для утримання мешканців територіально-адміністративних одиниць столиці, королівського двору або, скоріше, установ і адміністрації власне столиці, та для того, щоб правитель Інка мав під рукою продовольство й міг виявити милість полководцям і куракам, які б туди прийшли. З ренти Сонця в кожному селищі округу Куско залишали деяку частину врожаю для общинних сховищ пуріків — особисто вільних селян [4, с. 283].

Для зернобобових культур проблема зберігання врожаю вирішувалася просто, особливо за умов сухого клімату перуанського узбережжя. Так, досліджене італійським археологом Дуччьо Бонавія (1935) сховище кукурудзи в пустельній місцевості Лос-Гавіланес у долині Уармей, що на північ від Ліми, складалося зі звичайних ям, засипаних зверху піском. Його загальна місткість при цьому оцінюється в межах 450-700 т кукурудзи [1, 54].

Відомі перуанцям тропічні коренеплоди зберіганню не підлягають, але з картоплі шляхом вимочування й виморожування готували чуньо. Саме цей «державний чуньо» Інка позичав у голодний час народу, і це також був основний продукт харчування у військах Інки під час походів. Для приготування чуньо використовувалися низькоякісні гіркуваті темні бульби. Для знатних жителів імперії, а також для самого Інки, так само спосіб заготовлялись «мурайя» — консервована біла картопля першого класу [10, с. 147]. З інших коренеплодів вирощували оку (сушена ока називалася «кайя»), «солодку картоплю» батат і популярний ямс. Велике значення мало зберігання квасолі, листя коштовної коки й тютюну. Заготовлювали взапас і м'ясо лам, що називалося в сушеному (або в’яленому) вигляді «чаркі».

У гірських районах склади будувалися у вигляді кам'яних башточок колька (cólica - це комора з невипаленої цегли, загальна назва для всіх комор; huaccay cha chiscca - склади, або здане на зберігання; chhahuay - комора з очерету, обмазаного глиною; ylla collccacollcca - комори Інки; військова скарбниця; taqque - солом'яна або очеретяна не обмазана глиною комора; collona - заглиблена під землю й обмазана глиною комора [11, 54]), ряди яких звичайно тяглися по схилах (з метою уникнути розповсюдження вогню у випадку пожеж ряди колька стояли окремо один від одного), займаючи непридатні до обробки землі, у високих місцях, прохолодних та провітрюваних. Архітектура інкських складських приміщень ретельно розроблена з урахуванням кліматичних особливостей окремих областей імперії. Всі приміщення добре провітрювалися і мали стоки для води. Потрапляли в них через вузький (півметра шириною) і низький (60-70 см у висоту) лаз, розташований на метр вище підлоги. На посушливому узбережжі веж не будували, а продовжували давню місцеву традицію: сховище заглиблювали в землю, вхідний же отвір робився в його даху.

У горах, з більш вологим кліматом, підлогу колька, навпаки, намагалися підняти над землею. Наприклад, в адміністративному центрі Уануко Пампа археолог Едвард Крейг Морріс (1939-2006) нарахував понад 2000 колька. У Кочабамбі, в одному лише центральному комплексі складів Котапачі у західній частині долини, виявлено 2400 колька. На землях народу уанка розташовувалося більш 3 тис. сховищ, з них більше третини — у п'яти складських комплексах навколо провінційної столиці Хатун Хауха. Масштаби складського господарства інків були настільки великі, що цілком порівняні з нашими сучасними.

Приміщення різнилися залежно від виду продуктів, які повинні були в них знаходитися. Форма сховищ була як округла (від 2 до 6,3 м у діаметрі з одним проходом і висотою від підлоги до стелі 6,3 м, що частіше використовувались для зберігання вилущеного маїсу, та оскільки в них знаходять щедрі залишки тарної кераміки, можна дійти висновку, лто сюди звозили, очевидно, уже вилущене зерно, а не качани), так і прямокутна форма (від 3 до 5 м ширини з двома ироходами-отворами на протилежних боках), що використовувались для зберігання картоплі [6, с. 34-35]. Відповідні будівлі складались або з одного великого (9 на 3 м), або з двох вузьких приміщень загальною площею 5 на 4,5 м. Висота подібних сховищ була такою самою, як у комор для кукурудзи. Прямокутні мали в середині кілька поверхів та продуману вентиляцію. Наведені дані стосуються складів в Уануко Пампа. У районі Кости використовувались ями, обкладені каменем, для зберігання маїсу [6, 36]. На околицях міста Хатун Хауха приміщення мають трохи інші пропорції, але корисний обсяг будинків приблизно той же [1, с. 130-131]. Для полегшення рахування маїсу, його вилущеним зберігали у великих глиняних глечиках з маленькими отворами; картоплю зберігали у негустих циновках з очерету; листя коки розміщували в плетених з тростини кошиках вагою близько 20 лібр (1 лібра = 460 г); одяг зберігався в тюках у визначеній кількості одиниць; висушені плоди та креветки зберігались у невеличких мішках з очерету, Усі ці способи зберігання полегшували облік у кіпу [6, с. 37].

Усередині складів або сховищ розміщувалися особливі тарні ємності, які індіанцями називалися пірва (pirhua - комора з рослин учу, або із чаклья, або з обмазаного глиною очерету [11, с. 54]): їх робили з утрамбованої глини, з великими домішками соломи. Під час правління інків вони були довгими, приблизно тієї самої висоти, що й стіни сховища, куди їх ставили, вузькими та квадратними у перетині й суцільними, так що їх повинні були виготовляти за допомогою форми [4, с. 277].

Розмаїття використання складів і сховищ було викликане різними соціальними, економічними, адміністративними й політичними факторами:

1. Фактор економічної спеціалізації (склади підтипів №2 і 3). Відмінність економічного розвитку й спеціалізація районів імперії виступали головною причиною для формування системи складів. Наприклад, вовна, вироблена в Сьєрі - гірському масиві, була відсутня на узбережжі — Кості, що спонукувало державу переміщати її й зберігати.
2. Фактор нагромадження ресурсів (склади підтипів №2 і №3, та тип 3). Заготовка провізії у запас для армії та на випадок голоду.
3. Фактор соціального захисту й забезпечення населення (склади типу №1 та підтипу №2). При заповненні складів, що знаходились при постоялих дворах Інки, для забезпечення армії або інспекційних візитів, ні Інками, ні місцевими правителями не використовувалися місцеві общинні склади, витрата продукції з яких можлива була тільки для покриття мінімальних потреб бідняків, удів, хворих і немічних, яким видавали зерно зі сховищ для споживання [4, с. 271]. Це положення було закріплено особливим законом [4, с. 291]. Тим самим законом було передбачено розміщення одного або кількох складів у кожній провінції, де б зберігалася продукція також і для кожного селища [12, с. 60].
4. Фактор релігії та культу (склади підтипів №1 і 5). Храмові сховища зберігали великі кількості предметів, що призначалися для жертвопринесень, та для забезпечення жерців, дів аклья та обслуги [12, с. 60-61; с. 13,15].
5. Адміністративний фактор (склади підтипів №2, 3 і 6). Великі «королівські» склади, що розташовувалися уздовж основних доріг, були підпорядковані адміністративній структурі інкської держави для проведення успішної міжнародної політичної й військової експансії.
6. Династичний фактор (склади підтипу №6). Розвитку мережі сховищ також сприяла специфіка успадкування всередині привілейованого класу інків, оскільки «дітей, прижитих правителями від цих дружин, після виповнення повноліття, наказували забезпечувати продукцією з полів і маєтків, які вони називають чакарас, а зі звичайних складів у забезпечення надавали їм одяг й інші речі, тому що таким спадкоємцям вони не хотіли давати володіння», оскільки боялись, що такі будуть зазіхати на трон [2, с. 319].

Підсумовуючи викладене доходимо висновку, що постоялі двори, склади та сховища становили єдину систему життєзабезпечення та розподілу продукції в економіці, а їх Функціонування було тісно пов’язаним із соціальним та адміністративним устроєм держави інків. Залучення нових джерел та даних сучасних археологічних досліджень сприятимуть уточненню та розширенню відомостей про обрану нами тему. Необхідним також є з’ясування територіального розміщення складів і постоялих дворів та аналіз проблем, пов’язаних із адмініструванням та управлінням розглянутого господарського сектора.

Література:

1. Березкин Ю. Е. «Инки. Исторический опыт империи» / Ю.Е. Березкин. - Ленинград Наука, 1991- - 232 с.
2. Pedro de Cieza de Leyn, Franklin Pease G. Y. Crynica del Регь: el secomo de los Incas. - Caracas: Fundación Biblioteca Ayacucho, 2005. - 497 p.
3. Rostworowski de Diez Canseco, Маriа. Mercaderes del Valle e Chincha en la eроса preluspanica // Revista espacola de antropologHa americana. Madrid. - 1970. - № 5. - p. 135-177.
4. Инка Гарсиласо де ла Вега. «История государства Инков». - Л.: Наука, 1974. - 748 с.
5. Fernando Montesinos, Francisco de Toledo. Memorias Antiguas Historiales y Políticas del Регь. - Madrid: Imprenta de Miguel de Ginesta, 1882, - 259 p.
6. Rostworowski de DHez Canseco, Магна. Redes econymicas del Estado inca: el «ruego» y la «d6diva» // El estado est6 devuelta: desigualdad, diversidad y democracia. - №30 (Регь problema). - Lima, 2005. - P. 15-47.
7. Gobernantes del Регь, cartas y papeles, siglo XVI; documentos del Archivo de Indias. Tomo IX. El virrey MartHn Enriquez. 1581-1583. - Madrid: Sucesores de Rivadeneyra (s. a.), 1925. - P. 324.
8. Bravo Guerreira, Магна Concepciyn. El rñgimen fiscal en el Tahuantinsuyo // Revista espacola de antropologiia americana. - № 7 (1). - Madrid. - 1972. - p. 6995.
9. Villanías Robles, Juan Jose R., Htala de Mamón. El encomendero Polo de Ondegardo y los mitimaes del valle de Cochabamba: los interrogatorios contra los Indios de Paria у Тарасаru // Anuario de Estudios Americanos. - Vol, 55. - №2. - Sevilla: Escuela de Estudios Hispano-Americanos, 1998. - P. 639640.
10. Стингл Милослав. Государство инков. Слава и смерть «сыновей Солнца» / Милослав Стингл. - М.: Прогресс, 1986. - 269 с.
11. Diego Gonza1ez Holguhn, Ramiro Matos Mendieta, Raul Porras Barrenechea. Vocabulario de la lengua general de todo el Реru llamada lengua Qquichua o del Inca. - Lima, Universidad Nacional Mayor de San Marcos, 1989- - 719 p.
12. Garci Diez de San Miguel. Visita hecha a la provincia de Chucuito por el аnо 1567 // Testimonios, cartas y manifiestos indigenas (Desde la conquista hasta comienzos del siglo XX». - №178. - Caracas: Biblioteca Ayacucho, 1992. - 396 p.
13. Anonimo. Relación de la religion y ritos del Peru, hecha por los primeros religiosos agustinos que alli pasaron para la conversion de los naturales (1560) // Collecion de documentos inéditos, relativos al descubrimiento, conquista y colonizacion de las posesiones españolas en America y Occeania, sacados, en su mayor parte, del Real Archivo de Indias. - Т. III. — Madrid Imprenta de Manuel B. de Quiros, 1865. - 580 p.

Куприенко С. А. Функционирование системы постоялых дворов, складов и хранилищ в империи инков. В статье исследовано происхождение, развитие, структура и функциони­рование как единого целого одной из составляющих экономики государства инков - системы постоялых дворов, складов, амбаров и хранилищ, а также ее тесная взаимосвязь из социальной и административной политикой империи. Проанализированы этноисторические источники и применены лингвистические методы для языков кечуа и аймара. Выделены вопросы, требую­щие дальнейших исследований.

Ключевые слова: Анды, Перу, инки, тампу, корпаваси, постоялый двор, колька, пирва, хра­нилище, амбар, мита, айлью, община, командно-административное управление.

Kupriienko S. A. Functioning of the system of Inns, warehouses and storehouses In the Inka Empire. The origin, development and functioning of the system of inns, warehouses and storehouses are investigated in the article. С lose interrelation with a social and administrative policy of the Inka empire is proved. Etnohistorical sources are analysed and linguistic methods which are applied in relation to the languages of quechua and aymara. The issues of the further research are pointed out.

Key words: Andes, Peru, inkas, tampu, korpawasl, kolka, pirwa, warehouse, storehouse, mita, ayllu, community, administrative command system.

Автор - Купрієнко С. A., аспірант кафедри стародавнього світу та середніх віків Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Источник - ВIСНИК Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. 3(59)/2011

Материал предоставлен автором.