Чактун, Тамчен і Лагуніта: перші підсумки розкопок у нових і «загублених» городищах майя

(на рус.яз.)

Цей матеріал є скороченою версією статті: Šprajc I., Esparza Olguín O., Campiani A. et al. Chactún, Tamchén y Lagunita: primeras incursiones arqueológicas a una región ignota // Arqueología Mexicana. – 2015. – Vol. XXIII, No. 136. – P. 20-25.

Сайт «Мир индейцев» неодноразово інформував своїх читачів про відкриття, здійснені міжнародною командою археологів на чолі з І. Шпрайцом у південно-східній частині сучасного мексиканського штату Кампече. Так, у 2013 році було повідомлено про знахідку невідомого раніше городища стародавніх майя Чактун (цю подію відвідувачі сайту згодом визнали головним археологічним відкриттям року).[i] Рік потому Шпрайц та його колеги дослідили руїни двох інших городищ: Лагуніти і Тамчена.[ii] Нині археологічний проект у південно-східному Кампече ще триває, а в цій статті вміщено короткий виклад перших висновків дослідників.

Мапа східної частини штату Кампече з городищами Чактун, Тамчен і Лагуніта

З-поміж трьох городищ найбільшим є Чактун, що охоплює територію понад 20 га. У межах його центральної частини археологи виокремлюють три архітектурних комплекси. Найбільший комплекс, західний, складається із кількох площ і дворів, оточених пірамідальними храмами та палацами. Найвища піраміда західного комплексу, «Споруда A-1», сягає 20 м заввишки. У його південно-східному кінці розташовано стадіон для гри в м’яч, від якого, імовірно, брала початок дорога-сакбе, що простягалася на відстань понад 300 м і поєднувала західний комплекс із південно-східним. Головні споруди південно-східного комплексу оточують центральну площу, що має 82 м завдовжки і 48 м завширшки. Як і в західному комплексі, на її південному кінці розташовано стадіон для гри в м’яч. Північно-східний комплекс є найменшим у Чактуні, кордони його єдиної площі окреслено двома пірамідальними храмами, що мають майже 20 м заввишки.

Чактун, західний комплекс. Цифрова модель А. Марсетіча

Крім архітектури Чактун одразу привернув до себе загальну увагу великою кількістю монументальних скульптур. Станом на сьогодні у городищі знайдено 20 стел і 15 вівтарів, при цьому на дев’ятьох стелах і двох вівтарях збереглися рештки зображень або написів. На жаль, з цих писемних джерел вдалося видобути не дуже багато конкретної історичної інформації, наразі навіть невідомо, як називався Чактун у давнину і яка царська династія правила там. З погляду епіграфіки найбільш цінними є стели 1, 12, 14 і 18 з Чактуна. Зокрема стела 1 вирізняється тим, що її ієрогліфічні картуші було виліплено зі штуку і пофарбовано в червоний колір. Саме на честь цього монумента городище отримало свою сучасну назву Чактун (у перекладі з мови майя «червоний камінь»). Дата Довгого рахунку на стелі 1 відповідає завершенню двадцятиріччя 9.16.0.0.0, 2 Ахав 13 Сек (9 травня 751 року), далі сказано, що цей ювілейний «червоний камінь» встановив правитель на ім’я Ах-К’ініч-Бахлам. Імовірно, того ж 751 року в Чактуні створили ще один монумент, стелу 12, від якої, на жаль, збереглася лише верхня частина.  Напис на ній цікавий наявністю так званого 819-добового календарного циклу, який не є характерним для регіону Кампече, але натомість часто трапляється у текстах із городищ на заході та півдні області майя: Паленке, Помони, Йашчилана, Копана, Кірігуа.[iii] На лицевій стороні монумента збереглося зображення персонажа у пишному головному уборі, але в ієрогліфічному тексті згадки будь-яких дійових осіб відсутні. На стелах 14 і 18 з Чактуна так само показано осіб у багатому вбранні, дата встановлення цих монументів відповідає дневі 9.15.0.0.0, 4 Ахав 13 Йаш (22 серпня 731 року).

Чактун, південно-східний комплекс. Цифрова модель А. Марсетіча

Отже, на підставі ієрогліфічних написів можна зробити висновок, що пік політичної і ритуальної активності в Чактуні припав на середину VIII століття. Знахідки ж кераміки свідчать про те, що населення мешкало в городищі принаймні із пізнього докласичного періоду і аж до термінальної класики або навіть ранньої посткласики. До того ж, поблизу стели 1 археологи знайшли фрагменти курильниць, що за своїм типом можуть бути датовані пізнім посткласичним періодом. Отже, цей монумент залишався об’єктом культу й пошанування навіть по довгому часі після запустіння міста.

Тамчен розташований у 6 км на південний схід від Чактуна і поступається йому за розмірами. Ознакою цього городища є понад 30 чультунів (колодязів), скупчених на двох головних міських площах. Окремі з них надзвичайно глибокі й досягають 13 м завглибшки. Саме тому археологи обрали для нового городища назву Тамчен, що в перекладі з юкатекської мови майя означає «глибокий колодязь». За висновками дослідників кераміки, воно було заселене із середнього докласичного по термінальний класичний періоди, але розквіт городища припав на докласику і ранню класику. З-поміж монументальних споруд вирізняється акрополь, увінчаний тріадним комплексом. Такі тріади були характерною ознакою архітектури майя саме в докласичну добу, отже, їх існування можна вважати черговим доказом піднесення міста в цей час. Варто окремо згадати також «Споруду 1» у Тамчені – пірамідальний храм зі святилищем на вершині, що сягає 15 м заввишки. Знайдено в городищі й монументальні скульптури, хоча лише на стелі 1 із Тамчена, встановленій на південь від «Споруди 1», збереглися рештки ієрогліфічного тексту, зокрема запис дня 3 Ахав, що, імовірно, був частиною ювілейної дати. Дослідники мають докази того, що за посткласичної доби перед цією стелою так само робили підношення.

«Споруда 1» у Тамчені. Фото І. Шпрайца

У 6 км на південний захід від Тамчена команді І. Шпрайца пощастило виявити ще одне городище стародавніх майя, яке, на відміну від Чактуна і Тамчена, правильно було би назвати не «новим», а «загубленим». У 1970-х роках його руїни відвідав відомий дослідник Е. фон Еу, який працював над створенням корпусу ієрогліфічних написів майя. Він назвав городище Лагунітою, сфотографував і зробив польові ескізи кількох монументів, а також частини фасаду однієї із споруд, виконаного у вигляді розкритої пащі земного чудовиська. На жаль, Е. фон Еу не опублікував звіту про свою експедицію і ніде не навів чітких координат Лагуніти, тому всі наступні спроби археологів відшукати її були марними. Лише порівнявши знахідки в «новому» городищі із ескізами Е. фон Еу, І. Шпрайц та його колеги збагнули, що опинилися в Лагуніті. З погляду монументальної архітектури в центральній частині городища можна чітко виокремити три групи, з-поміж яких найбільшою є розташована на природному узвишші група A. Частиною однієї з її споруд є, безперечно, найвизначніша пам’ятка Лагуніти: згаданий уже фасад із зображенням розкритих щелеп земного чудовиська. Про столичний статус городища свідчать палаци, стадіон для гри в м’яч і піраміда, що сягає 13 м заввишки.

Цифрова модель фасаду з Лагуніти. Фотограметрія А. Кампіані

Корпус монументів Лагуніти нині складається з 10 стел і 12 вівтарів. Найцікавішим для дослідників є ієрогліфічний текст на стелі 2, знайденій на південь від групи A. З цього напису випливає, що монумент було встановлено в день 9.14.0.0.0, 6 Ахав 13 Муваахн (5 грудня 711 року) правителем, який перебував на четвертому двадцятилітті життя, тобто у віці від 60 до 80 років. Ім’я владаря, на жаль, не збереглося. Інший цікавий монумент, вівтар 1, археологи знайшли в центрі головної площі групи B. Він має форму прямокутного каменя, на кожній зі сторін якого вирізьблено ієрогліфи дня Ахав з різними коефіцієнтами. Оскільки число в датах послідовно зменшується на дві одиниці, можна припустити, що на вівтарі було зафіксовано рахунок двадцятиріч. Вівтар 2 та вівтар 3 із Лагуніти, що їх так само було встановлено на головній площі групи B, вирізняються своєю незвичною формою і нагадують головки цвяхів. Монументальні скульптури, зокрема стела 2, свідчать про піднесення Лагуніти у VIII столітті, водночас у городищі знайдено кераміку, що датується середнім докласичним і раннім класичним періодами, а також поодинокі посткласичні зразки.

Лагуніта. Цифрова модель А. Марсетіча

Дослідження городищ нині триває, отже, можна чекати нових цікавих знахідок. Наразі висновки дослідників мають попередній характер, можуть бути уточнені або переглянуті в майбутньому. Одна з робочих гіпотез полягає у тому, що Чактун і Лагуніта упродовж своєї історії знали періоди збезлюднення і повторного заселення. Дослідники зокрема звернули увагу, що деякі монументи в цих городищах за якийсь час після їхнього встановлення було розбито, змінено або перенесено на нове місце. Стародавні майя часто практикували таке повторне використання монументів, але тут доцільно згадати про результати нещодавнього аналізу кераміки в розташованому неподалік городищі Бекан. Дослідження показало, що в середині VIII століття Бекан на якийсь час збезлюднів, а десятиліття потому туди прийшло населення із цілком іншим типом кераміки. Щось подібне могло статися й у сусідніх із ним Чактуні та Лагуніті. Якщо зафіксована на стелах із Чактуна найпізніша дата 9 травня 751 року приблизно відповідає кінцеві піднесення міста, то пошкодження і перенесення монументів цілком можна вважати ознакою розламу традиції і заселення міста зайшлими людьми.

В ієрогліфічних текстах із Чактуна, Тамчена і Лагуніти міститься дуже мало історичної інформації, з цих поодиноких свідчень важко скласти якусь загальну картину. Проте І. Шпрайц та його колеги звертають увагу, що дати Довгого рахунку на стелах із Чактуна і Лагуніти відповідають 711-751 рокам. Саме в той час почало занепадати донедавна наймогутніше у світі майя Канульське царство. Його послаблення відкрило шлях для політичної роздробленості в регіоні. Зокрема почали встановлювати власні монументи з написами царі в Ошпемулі. Цілком можливо, що й посилення Чактуна і Лагуніти стало одним із проявів цього загального регіонального процесу.