Кіпу з Чупачу: організація праці, календар і чисельність населення

Для планового виготовлення сільськогосподарської та ре­місничої продукції, та їх збору і зберігання інкам була потрібна чітка система організації праці, що забезпечувала своєчас­ність, безперебійність, стабільність, постійність і точність. Для цього було застосовано досвід попередніх державних утво­рень і цивілізацій, а саму систему впроваджено на якісно но­вому імперському рівні. Одним із регуляторів стабільності було застосування принципу взаємодопомоги та взаємності або реципрокції (кечуа айні) між різними екологічними регіонами, що особливо актуально для інкської держави з її строкатими рельєфними і кліматичними зонами. Принцип взаємності айні означав також збалансовані у часі відносини стосовно «взято­го або наданого» між індивідами, соціополітичними групами (айлью), та локальними групами і державою. Такі відносини відігравали важливу роль в обміні робочою силою як за часів інків так і нинішній час [1, с. 182]. Еквівалентом податі в Андах була робоча сила, організована за допомогою міти або рота­ційної системи черг для айлью, для місцевого начальника кураки низького рангу, для головного кураки провінцм або для святилищ-вак. За інків цю робочу силу монополізувала держа­ва [2, с. 20]. Це були такі ротаційні роботи: землеробські, ри­бальські, по наповненню сховищ і комор, по нагляду за посто­ялими дворами тампу і корпа-васі, ремонту та будівництву доріг, мостів тощо. У зв’язку з цими роботами частина насе­лення на деякий час була відсутня у своєму айлью, хоча про­довжувала лічитися у списках, а наявні мешканці виконували камаріко - роботу домогосподарства та етносу замість відсут­ніх, як то пастухів, солеварів, працівників з вирощування коки, солдатів) [3, с. 79-80].

Варто зазначити, що своєрідну господарську систему інків європейцями було детально досліджено лише в 1549 році, коли 72 групи інспекторів президента Ла Гаски здійснили опис провінцій Перу [3, с. 78]. Однією з добре вивчених інспекцій була така, що проводилась в провінції Чупачу або Чупайчу (Уануко, північно-центральні Анди), де проживало кілька етніч­них груп, головними ж були чупайчу. Інформацією для інспекції слугували дані з так званої «писемності» кіпу, що було складе­но ще за часів інків. З кіпу були переведені у числовий формат дані робочих рознарядок для місцевого населення [1, с. 185], тож стало відомо, що в цій провінції населення було згрупова­но у 4 варанках (4 «тисяч» платників податі), а робочі розна­рядки встановлювалась у відповідному процентному відно­шенні, а саме 1% або 40 платникам податі [1, с. 182]. Але фактично в Чупайчу було 4108 домогосподарств, та все одно розподіл завдань проводився згідно штатної чисельності всьо­го населення провінції. На той час річка Пількумайу розділяла етнос чупайчу на 2 частини по 2 варанки, однак археологічні дослідження показують, що одна з чотирьох груп за архітекту­рою та побутом відрізнялась від інших. 1 ця інформація підтве­рджує, що для укомплектування числа 4000, адміністрація Куско повинна була виводити декілька сотень в сусідню групу йача [3, с. 79]. До того ж свідок Шулька Кондор, правитель етносу керос, заявляв, що «...в часи інги Гуайна Капа, вони були з варанки, що називалась йачас, яких була 1 тисяча, а потім Гуаскар інга їх поділив, і поєднав ці три пачаки з Чупа- чос» [3, с. 91].

Згідно імперських рознарядок в Чупачу місцеві робочі ко­манди формувались у різній кількості осіб, а розподіл робіт виглядав наступним чином (Таблиця 1) [4, с. 265]:

Таблиця 1. Розподіл робіт згідно кіпу з Чупачу.

…………..

Як видно з таблиці (дані з цього кіпу досліджував і амери­канській вчений Гері Ертон [1, с. 184-188], але він не провів ретельного аналізу щодо взаємозв'язку з календарем), в на­ведених ідеальних 4 варанках були «лишніми» чи опинялися поза нормою 2,7% або 108 домогосподарств (а точніше 68 + 40, як ми далі побачимо), з них одна регулярна «умовно- ідеальна» одиниця (1% або 40 домогосподарств) вилучалась для виконання окремих робіт, а 68 одиниць (1,7%), що залишались, отримували специфічне робоче завдання. Саме 68 домогосподарств було єдиним недесятичним параметром у кіпу з Чупачу, і вони направлялись для охорони податі, що була зібрана в тампу (постоялому дворі) поселення Гуануко. Цей надлишок робочої сили в 1,7%, або йапа (мовою кечуа - «трішки зверху», «невеличкий надлишок»), був своєрідною позикою {айні) провінції наданій імперській владі [1, с. 185], За принципом взаємності (айні) остання мала повернути цей борг та відкоригувати дисбаланс, дисгармонію або кінча (qhincha). Потрібно звернути увагу й на досить нетипову кількість чабанів - 240 осіб (6,00%). Якщо подивитися на існуючі в звіті типові кількості по 200 осіб (гарнізони) і по 400 осіб (ткачі, каменярі, землероби), то стає зрозумілим, що 40 осіб (1%) могли були приписані саме до чабанів, до того ж це найменш кваліфікова­на група. Якщо припустити, що чабани охороняли худобу Інки, то надлишок робочої сили, наданий народом чупайчу для виконання цього завдання, є «позикою» айні від общини, на­даної саме для Інки або, краще кажучи, для Держави, яку остання мала би повернути або у вигляді шерсті, або одягу, або іншими речами та подарунками для курак.

Цікавим в таблиці є поділ суспільства за напрямами діяль­ності: землероби складали 25-34,50% (від 1000 осіб, або 1 варанка, до 1380 осіб, у тому числі 240 чабанів), військові (з деякими носильниками) - 22,50% (900), промисловість - 21,75% (870 осіб, або 860 чи 880, з них 180 шахтарів; що є доволі високим показником навіть для сучасності; та й у того­часній Іспанії ремісники та кустарі становили лише 12,15% населення, а селяни - 82,50% [5, с. X]), будівництво - 10% (400 осіб), охоронці - 8,20% (328 осіб), слуги - 3,75% (150 осіб), носильники - 2% (80 осіб).

Всі вказані роботи індіанці з Чупачу виконували за 1 рік; про щорічний термін сплати податей писав і хроніст Сьєса де Леон [6, с. 60]. А як відомо з джерел, у інків існував як соняч­ний рік з 365 днів, так і ритуальний з 328 днів. Але нас у дано­му випадку буде цікавити лише сонячний рік. Згідно Апонсо Рамоса де Гавілана у інків календар складався з 12 місяців та існували додаткові дні, але помилково він вважав, що таких днів було 11 [7, с. 78]. Насправді, їх було 5, що додавались до 360 днів (12 місяців по 30 днів). Також з таблиці видно, що з 4000 платників податі "умовно-ідеальної" одиниці варанка на роботи виділялося то по 40, то по 100, то по 120, то по 200, то по 500 "домогосподарств". Цікаво, що 900 чоловіків, відправ­лених на військову службу і перенесення вантажів, складають 22,5% з 4000. Але тут варто зазначити, що оскільки це повин­ності за 1 рік, то 22,5% в рік із 360 діб, то виходить 81 день! А значить, 900 чоловік служили 81 день, тобто 1 лачака-"сотня" служила 9 днів. А у випадку 40 чоловік, це 1% з 4000, в свою чергу 1% від 360 днів, це 3,6 дні, тоді виходить, що 10 чоловік (чунка) працювали 0,9 дня, а 1 чоловік - 0,09 дня. І ці 0,09 дня є нормою відробітку індіанця на державу за день, тож за рік виходить 32,4 дня (9/100 року, що складався з 360 днів), а за 25 років життя індіанця у якості платника податі - 810 днів.

Доказом того, що 22,5% відносно стале число, слугує ін­спекція до народу Атавільу в долину Канта (поблизу Ліми), яка виявила, що мешканці Канти складались з 7-х «родів» [3, с. 83]. Також інспекторами усі почергові зобов'язання були запи­сані європейськими торговими поняттями, що відповідали, можна вважати, окремим мотузкам в кіпу. Але приведемо лише ті, що стосуються трудових повинностей: «місцеві меш­канці надавали 50 індіанців для війни, і вони йшли з Інкою»; 100 індіанців у якості носильників (де саме не сказано); 10 жінок та 10 чоловіків, їх братів для його йанакунів (це вперше, коли жінки згадані, тому можливо це акльас) [3, с. 84]. Список зобов'язань народу долини Канта був менший ніж у Чупачу (відомо, що інки надавали перевагу в даному регіоні сусідам Канта - народу йауйу) [3, с. 84]. Виходячи з чисельності 150 осіб, що відбували повинність солдатами і носильниками, можна припустити, що вони, як і в Чупачу складали приблизно 22,5% населення, а тому загальна чисельність платників пода­ті народу Атавільу могла бути 670-680 осіб, і тому дійсно їх община складалась з 7 лачак-«родів», але не повних за своїм «номіналом».

Також відносно кількості чоловіків, що мали відбувати вій­ськову повинність є дані з народу лупака (регіон Кольасуйу), а саме наведені інформантами на ім’я Кутінбо і Вілька Кутіпа в 1567 р., які привели зі своїх кіпу деякі свідчення про інкське минуле інспектору Гарсі Дієсу де Сан Мігелю. «Останнє кіпу» доіспанського часу (бл. 1530 р.) зареєструвало 20000 домого­сподарств Лупака, і процент рекрутів з них виглядає доволі високим, оскільки Кутінбо стверджував, що йому «кілька разів» давали в Куско 3000 індіанців для війни (15%), а коли був конфлікт в Тумбесі, то йому «дали» 2000 (10%), хоча Вілька Кутіпа вказував на зобов'язання надавати 6 тис. солдатів (30%) [3, с. 89], тож в середньому 18,33% платників податі народу лупака мали відбувати військову повинність, що близь­ко до наведених вище 22,5%.

Проаналізувавши дані, наведені в кіпу з Чупачу, було зроблено наступні висновки:

1. держава інків мала доволі високий процент робітників промисловості і будівництва;
2. кіпу про розподіл робіт містить не тільки чисельність усього населення провінцій, але й дані про сонячний календар з 365 днів (360 днів робочих мінус 5 днів неробочих);
3. кількість деяких робочих команд в процентному відно­шенні до всього населення провінції була відносно сталою в імперії, а тому це дозволяє встановлювати загальну числель- ність провінції з точністю іноді до 10 осіб;
4. з'ясовано, якою була норма відробітку індіанця на дер­жаву, а саме 32,4 дні на рік або 810 днів за 25 років.

1. Gary Urton, Primitivo Nina Uanos. The social life of numbers: a Quechua ontology of numbers and philosophy of arithmetic. - Austin: University of Texas Press, 1997. - 267 p.

2. Rostworowski, Maria. Redes económicas del Estado inca: el "ruego” y la "dádiva” II Revista El estado está de vuelta: desigualdad, diversidad y democracia. - Lima, 2005. - PP. 15-47.

3. John Murra. La mita al Tawantinsuyu: prestaciones de los grupos étnicos // Revista Chungará. - Ne 10. - marzo 1983. - Universidad de Tarapacá, Arica-Chile. - PP. 77-94.

4. Julien, Catherine J. How Inca Decimal Administration Worked // Ethnohistory. - 35. - (3). 1988. - PP. 257-279.

5. Francisco López de Gomara. Historia general de las Indias y Vida de Hernán Cortés. - Caracas: Biblioteca Ayacucho, 1979. - 355 p.

6. Pedro de Cieza de León. El Señorío de los Incas: 2a. parte de la Crónica del Perú. - Lima: Instituto de Estudios Peruanos, 1967. - 271 p.

7. Alonso Ramos Gavilán. Historia de Nuestra Señora de Copacabana. - La Paz: Academia Boliviana de la Historia, 1976. - 257 p.

Таблиця 2. Розподіл робіт згідно кіпу з Чупачу

Автор - Сергій Купрієнко, Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Источник - Дні науки історичного факультету: Матеріали V Міжнародної наукової конференції молодих учени. — Вип. V: у 7-х част. / Редкол.: чл.-кор. НАНУ, проф. В. Ф. Колесник (голова), доц. О. Ю. Комаренко (заст. голови), І. В. Семеніст (відп. ред.) та ін. — Ч. 6. — К., 2012. — 72 с.

Материал предоставлен автором.