«Нові» джерела з історії суспільно-господарського устрою імперії інків Тавантінсуиу

У статті досліджено та проаналізовано джерела, винайдені та введені в обіг інкознавства протягом 90-х років XX- початку XXI ст., що стосуються історії суспільно-господарського уст­рою імперії інків. Виокремлені питання, що потребують подальших досліджень.

Ключові слова: Анди, Перу, інки, імперія, джерела, документи, суспільно-господарський устрій.

Питання суспільно-господарського устрою є важливими у будьяких історичних дос­лідженнях. В основному, фахівці у своїх працях зверталися до джерел, виданих протягом XX ст. Але з публікаціями наприкінці XX ст. - на початку XXI ст. нових документів, в яких описується імперія інків Тавантінсуйу (кінець XV- початок XVI ст.), з’явились можливості доповнити наші знання про господарство та суспільство імперії інків. Активно над опрацюванням і аналізом нових джерел з історії інків займалися науковці Франції, Італії, Іспанії, СІЛА, Перу, Болівії.

Тож метою цієї статті є з’ясування, якими є нещодавно віднайдені або перевидані джерела (за останніх 20 років), та що нового вони привносять у розуміння суспільно-госпо­дарського устрою Тавантінсуйу.

Джерела з доколумбової історії Південної Америки досить численні й різноманітні, але неоднозначні щодо андського регіону - місцевості, де створили свою державу інки. Традиції андського суспільства початку XVI ст. виявилися незрозумілими європейцям. Релігійні й календарно-астрономічні уявлення, державні й політичні інститути, економічні організації, а головне, розповсюджений у Тавантінсуйу спосіб накопичення й передачі інформації, тобто писемність, суттєво відрізнялися від тих, що були відомі європейцям, і це вплинуло на характер і достовірність відомостей про інків [1]. І хоча основну джерельну базу з проблем суспільно-господарського устрою становлять писемнi джерела, однак кожен автор висвіт­лював цей устрій по-різному в своїх творах, тому необхідним є критичне ставлення до них.

Нових джерел з історії інків останнім часом була видана невелика кількість, тож розглянемо деякі з них окремо.

1. Видання 1992 p.: «Процеси з викорінення язичества в Кахатамбо» (1656 - 1663).

Шістдесять шість ритуальних текстів, що містились у релігійних процесах по викорі­ненню язичества у Кахатамбо (Перу) в середині XVII ст., становлять один з невеликих корпусів усної традиції мови кечуа. В 1992 р. французький кечуаніст Сесар Ітьєр спромігся перекласти на іспанську мову та за допомогою лінгвістичних методів проаналізувати корот­кі молитви індіанців, в яких широко представлені андські уявлення про світ, супільство та господарство [2, с. 1009-1010]. Саме це істотно відрізняє це джерело від іспанських доку­ментів та хронік, часто спотворених католицьким світоглядом. З молитв індіанців можна дізнатись про справжній зв’язок духовного та матеріального в суспільстві інків, тобто про те, як різні божественні сили впливали на господарство індіанців кечуа (однієї з основних народностей імперії інків). Також ритуальні тексти дають можливість встановити дійсні назви об’єктів та реалій інкського суспільства і господарства.

2. Видання 1994 p.: «Брюсельський та Сіманкський інвентарні списки інкських предметів, що належали імператору Карлу V».

У 1994 р. в мадридському журналі «Anales del Museo de America» іспанським дослід­ником Марія Пас Кабельо Карро було проаналізовано документи, що містять інвентарні списки інкських ювелірних виробів, володарем яких був імператор Карл V (1500-1558). Таких списків віднайдено було два: Брюссельський (1545 і 1556 рр.) та Сіманкський (1559 і 1561 рр.) [З, с. 50]. Ці списки були складені паралельно один одному. Речі, які вони опису­вали, походили, насправді, як із Мексики, так і Перу (можливо, деякі перуанські коштовності входили до складу скарбів з викупу Атавальпи (1497 - 1533) [3, с. 41]. Коштовностями були: одяг, прикраси, щити, плюмажі, скрині (із зображеннями), медальони, діадеми тощо. І все це докладно та реалістично описано (кількість, колір, розміри, вага), що робить це джерело одним серед найкращих із тих, що стосуються суспільного устрою інків, їх мистецтва та господарства (ювелірної справи, ремісництва) [3, с. 42].

3. Видання 1998 p.: «Протоколи допиту індіанців з ПарІа та Тапакарі» (1563; 1568).

У 1998 р. іспанський історик Хуан Хосе Р. Вільяріас Роблес та болівієць Італа де Маман опублікували нову транскрипцію двох протоколів допиту, пов’язаних зі знавцем історії інків ліценциатом Хуаном Поло де Ондегардо-І-Сарате (бл. 1500 - 1575) та ситуацією у XVI ст. в долині Кочабамба (нині - Болівія). В обох документах містяться відомості про колоніальне та інкське становище мітімаїв (або як його уявляв Поло де Ондегардо), які відіграли важливу роль в економіці інків та займали особливе становище в суспільстві [4, с. 631-635].

4. Видання 2004 p.: «Розслідування, зроблене за наказом Його Ясновельмож­ності відносно збитків, що зростають в індіанців долини Шауша...» (1570).

У 2004 р. дослідниками Монікою Меделіус та Хосе Карлосом де ла Пуенте Луна в іспанському Головному Архіві Індій (Севілья) було віднайдено та опубліковано документ, пов’язаний із діяльністью віце-короля Перу Франсіско де Толедо (1515 - 1584). У документі йдеться про тяжби індіанців перуанської долини Шауша у 15 50-1560-х pp.; частково скла­дені ці тяжби на основі мотузково-вузликової «писемності» кіпу, що їх надали місцеві володарі представникам влади зі світи віце-короля Толедо. Індіанці доповідали про общин­ не майно і власність своїх курак, андське суспільство та його устрій, про використання колоніального, і, можливо, інкського кіпу [5, с. 35-82].

5. Видання 2004 р.: Хуан Діес де Бетансос-і-Араус. «Повість про інків та їх загальну кількість» (1551 - 1556).

Хуан де Бетансос (1516 або 1519-1576) [6, с. 31], саме так його зазвичай згадують у літературі, склав у 1551-1556 рр. першу іспанську рукописну хроніку «Повість про інків та їх загальну кількість» (Sumaу Narración de los Incas), що була заснована на відомостях індіанців Перу. На перший погляд вона добре відома історикам ще з кінця XIX ст., коли її в 1880 р опублікував іспанський вчений Маркос Хіменес де ла Еспада (1831-1898), знайшовши рукопис, що складався з 18 глав, у бібліотеці августинського Ордена в Ескоріалі (Іспанія). Та це був неповний рукопис. Тому, з віднайденням у 1987 р. у Фонді Бартоломе Марча (Пальма де Мальорка, Іспанія) [6, с. 13] іншого рукопису, більшого за обсягом (але також, можливо, неповного), виникла необхідність передивитись та доповнити наші уявлення про роботу вказаного хроніста стосовно дослідження історіі імперії інків. Новий рукопис є лише копією, що містить дві частини («Першу» та «Другу») та 82 глави [6, 18], і має пропуски в тексті, особливо, коли мають йти слова мовою кечуа; інколи глави рукопису менші, іноді більші як у рукописі Ескоріалу. «Першу частину» рукопису Бетансос закінчив між 1551 та 1552 pp., і закінчив редагувати гл. XXXIV «Другої частини» у 1556 p., і після цієї самої глави, за задумом, мйла б починатись «Третя частина» хроніки, можливо так і нерозпочата, а можливо втрачена [6, с. 19]. Найбільш повне та досконале видання під редакцією Марії дель Кармен Мартін Рубіо вийшло у 2004 р. в Мадриді. Особливу цінність відомостям Бетансоса надають його знання індіанської мови кечуа (він був перекладачем), а також те, що він був одружений на Кусірімай (Кушірімай) Окльо або доньї Анхелині (бл. 1520- бл. 1565 або пізніше), «півівармі» - головної дружини інки Атавальпи [6, с. 32-38], якого іноді помилково вважають останнім правителем Імперії інків. Треба зазначити, що Хуан де Бетансос, працюючи пере­кладачем та писарем разом із Франсіско де Вільякастіном, у 1542 р. брав участь у складанні першої індіанської хроніки, так званого «Повідомлення кіпукамайоків», повністю записаної на свідченнях чиновників-кіпукамайоків Кальапінья, Супно та ін. Саме ці свідчення кіпука­майоків стали основою для хроніки Бетансоса [6, с. 15]. Стосовно суспільно-господарського устрою інків Бетансос залишив велику кількість відомостей: про виробництво, сільське господарство, дороги, склади, постоялі двори, про суспільні верстви населення, еліту и простои народ. Все це робить його хроніку однією з найцінніших для використання в наукових досліженнях.

6. Видання 2008 p.: Анонімний єзуїт. «Про давні звичаї місцевих жителів Піру» (1594 або 1595).

Перше видання цього джерела було здійснене тим же Маркосом Хіменесом де ла Еспада у 1879 р. [7, IX], але перше палеографічне видання з критичним аналізом рукопису, що зберігається в Національній бібліотеці Мадрида, з’явилося лише у 2008 р. під редакцією Чіара Альбертіна. Досі достеменно невідомо, хто справжній автор рукопису. Робилися чис­ленні та безуспішні спроби ототожнити його з єзуїтами Луїсом Лопесом (1536 або 1537 - 1599) [7, IX] та Бласом Валера (1545-1597 або 1618). На це вказує стиль праці та схожість з основними біографічними фактами цих єзуїтів. Але переконливих доказів на користь такої гіпотези так і не було наведено, оскільки відрізняються і мова твору (іспанська, на якій Блас Валера практично не писав), і почерк, як було встановлено дослідницями Сабіною Хайленд та Лаурою Лауренсіч Мінеллі [8, с. 590] (взагалі, недоліком самого видання 2008 р. є те, що в ньому, з незрозумілих причин, не згадуються попередні дослідження стосовно біографії Бласа Валера, як можливого автора, зроблені Сабіною Хайленд у 2004 р. та Лаурою Лауренсіч Мінеллі в 2007 p.). Можна лише припустити, що автор був єзуїтом, наближеним до кола соратників відомого перунського історика метиса Бласа Валера, та зібрав відомості про інків близько 1594 або 1595 р. У рукописі анонімний єзуїт зробив численні нотатки на полях, що мають неабияку бібліографічну цінність, оскільки в них наведені джерела, з яких черпав відомсті автор. Такими джерелами були - мотузково-вузликова «писемність» кіпу з різних регіонів, свідчення інків та книги європейських місіонерів і чиновників, що працювали в Перу. Це один з небагатьох авторів, що склав звід інкських законів (про мову, кримінальне та сімейне право, державне управління), розділивши їх на окремі статті. Також автором змістовно описана релігія інків та її інститути, ієрархія, господарство, жертвопри­ношення, що суттєво доповнює наші знання про економічну складову релігійних установ Імперії інків. Але, оскільки автор наближає індіанські вірування до католицизму, то до таких його свідчень треба ставитись обережно.

7. Видання 2007 p.: «Невинний Блас Валера своєму народові Тавантинсуйу» (1618) й «Історія та початки перуанської мови» (1600—1638).

Два єзуїтських секретних документи, що в оригіналі мають латиномовні назви Exsul immeritus bias valera populo suo (в подальшому ЕІ) й Historia et rudimenta linguae piruanorum (HR), були видані у Болоньї (Італія) в 2007 р. дослідницею Університету Болоньї Луарою Лауренсіч Мінеллі, хоча історія віднайдення цих документів та їх дослідження бере початок ще з 1981 p., коли вони були знайдені в італійському сімейному архіві Клари Міччінеллі. Саме за прізвищем власниці обидва рукописи отримали назву «Документи Міччінеллі» (або «Неаполітанські документи») [9, с. 36].

HR (1600 - 1638) написана єзуїтськими місіонерами в Перу Джованні Антоніо Кумісом (1537- 1618?) і Джованні Анелло Олівою (1574- 1642) [8, 515-516]. Куміс був автором кіль­кох записок, присвячених історії інків, зокрема їх релігії, а також системам фіксації інформації- кіпу і токапу, і словника мови кечуа, відповідних до певних знаків то капу, використавши відомості кураки Маячака Асуайя. Анелло Оліва був автором зашифрованих цифровим кодом [8, с. 113] унікальних у своєму роді записок, присвячених історії інків, зокрема їх релігії, а також системам фіксації інформації- кіпу і токаггу, знавець кечуа. Анелло Оліва використав свідчення кіпукамайока Чаварурака. Обидва єзуїти були соратни­ками й помічниками видатного перуанського історика Бласа Валера.

Спочатку науковій громадськості для публікації у журналі «Journal de la Societe de Americanistes» була представлена HR, яку попередньо, лише у вигляді фотокопії, дослідив перуанський палеограф Хуан Карлос Естенсоро, що працює у Франції. Він встановив, що це була фальшивка з огляду на наявність частої пунктуації, анахронічних фраз. Наприклад, наявність латинського слова «genocidium», хоча воно було впроваджено в гову лише післе 1944 р._; і до того не існувало. Тому журнал відмовив у публікації. Хоча пізніше Луаренсіч Мінеллі опубліковала транскрипцію тексту з коментарем в римському релігійному журналі «Studi е Materieli di Storie delle Religioni». Післе ревізії тексту дослідники написали «genocidium» як «gen.ocidium», однак із тим самим значенням [9, с. 38], а пізніше зі значенням «geneae dium», або «день походження» [9, с. 40]. Лише у 1998 p., після численних критичних зауважень з боку інших дослідників, Лауренсіч Мінеллі на П’ятій Міжнародній конференції з Етноісторії (Аргентина) заявила, що HR - не єдиний документ у колекції Міччінеллі, і є ще один, тобто Exsul Immeritus [9, с. 40].

Exsul Immeritus (або на кечуа Tahuantinsuyup llactanpac mana huchayic carcusca, як записано на титульній сторінці документа [8, с. 107]) - це «записна книжка» єзуїта про історію інків XVI ст. й про колоніальне Перу XVII ст.; унікальність документа полягає у використанні шифру єзуїтів і в дешифруванні начебто «інкських» кіпу, юпани, знаків токапу й топогра­фічних секес. Складений документ латиною, кечуа й іспанською мовою. Вірогідний автор - метис Блас Валера. У ролі додатків до зошита йдуть текстильні матеріали, потаємні кишені й медальйони, що містили історично важливі документи: уривок листа Христофора Колумба, лист конкістадора Франсіско де Чавеса від 5 серпня 1533 p., контракт єзуїтів з «хроністом» Гуаманом Пома де Айяла (1539-1616) від 16 лютого 1о14 p., та різні малюнки.

Дослідники (наприклад, перуанець Ампер Мартінес) критикували Лауренсіч Мінеллі за те, що вона не одразу представила обидва документи - HR та ЕІ, а лише через 17 років. У вересні 1999 р.у Римі Луаренсіч Мінеллі на конференції «Гуаман Пома де Айяла та Блас Валера: Андська традиція і Колоніальна історія» представила документи науковцям, але лише на короткий час та під склом. Тоді ж були представлені технічні експертизи докумен­тів (радіоуглеродний аналіз, хімічний аналіз паперу та чорнил, аналіз за допомогою елект­ронного мікроскопу), однак результати були нечіткими [9, с. 40]. Проте, італійські дослідники Франческа Канту та Мауріціо Гнерре віднайшли документи в Римському єзуїтському архіві (щоправда, у паперах XIX ст.), де використовувався підпис «BV», проставленний тією самою рукою, що і в ЕІ. Після конференції науковці дізналися про минуле Клари Міччінеллі, що публікувала спірітуалістські та езотеричні книжки про Раймондо де Сангро (II principe di Sansevero: Verita e riabilitazione), який, до речі, також займався «дослідженням» кіпу інків у XVIII ст. та проводив алхімічні досліди у фамільному маєтку Клари Міччінеллі [9, с. 42]. Все це наводило на підозри у фальсифікації документів та аналогії з творами Умберто Еко (1932). Все ж, було встановлено (за свідченнями Ларенсіч Мінеллі), що Раймондо де Сангро, купивши 25 жовтня 1745 р. за контрактом (який було віднайдено у неаполітанському Archivio Notadle Distrettuale [8, с. 120]) в падре Ільянеса, що приїхав із Чилі, рукопис HR, та включив до своєї книги La Lettera Apologética (1750) багато, знаків токапу з «капак»-кіпу, правда, переробивши їх і додавши їм закруглені, а не квадратні форми [10, с. 245]. Цікаво, що цей документ, у такому випадку, послужив причиною геніального винаходу італійцем Раймондо де Сангро, а саме - кольорового друкарства у 1750 p., коли ним і була видана книга «La Lettera Apologética», де наводились малюнки незвичайних слогових кіпу інків. Дослідження Давіде Доменічі 2007 р. засвідчили, що саме ЕІ була першоджерелом для La Lettera Apologética, а не навпаки [10, с. 284-287]. До того ж, у Ла-Пасі (Болівія) в каталозі книжок та рукописів за 1899 р. віднайдено запис як про Exsul Immeritus з численними додатками, так і про Historia et Rudimenta [8, 121]. Ряд документів XVT-XVII ст. з архівів Америки та Європи також вказували на правдивість (хоч і не у цілому) деяких відомостей, що містяться в ЕІ та HR Але досі важко сказати, чи ці «документи справжні і говорять правду», чи «документі справжні, але говорять неправду», тобто єзуїтами спотворена інкська дійсність, чи вони «несправжні» або підробка, а тому також «говорять неправду».

У цшому, розглянуті джерела з історії цивілізації інків, взаємно доповнюючи один одного, дозволяють досить повно реконструювати суспільно-господарський устрій та історичні процеси, що відбувалися на території Тавантінсуйу протягом XV-XVI ст. Однак досі єдиною проблемою для вітчизняної науки є те, що, крім твору Інки Гарсіласо де ла Веги (1539 - 1 б 1 б), жодного не переведено ні українською, ні російською мовами. Тож потрібне подальше вивчення та критичний аналіз джерел з історії інків, виданих за кордоном, та публікація перекладів цих джерел.

Література:

1. Зубарев В.Г. История древней Центральной и Южной Америки / Тульский государственный педагогический университет им Л.Н. Толстого / В.Г.Зубарев, Е.А. Тюрин, А.Ю. Бутовский- Режим доступу: - http://tsput.ru/res/hist/history/lec1.html - Заголовок з екрану.
2. Itier, Cesar. La tradicion oral quechua antigua en los procesos de idolatrnas de Cajatambo // Bulletin de l'Institut francais d'ñtudes andines. - Vol. 34. - Issue 3- - Lima, 1992. - P. 1009-1051.
3. Маriа Paz Cabello Carro. Los inventarios de objetos incas pertenecientes a Carlos V: estudio de la colecciyn, traducciyn y transcripciyn de los documentos // Anales del Museo de Аmerіса. - № 2. - 1994.-P. 33-61.
4. Juan Jose R. Villarias Robles, Atala de Маmon. El encomendero Polo de Ondegardo y los mitimaes del valle de Cochabamba: los interrogatorios contra los indios de Paria у Тарасаru // Anuario de estudios americanos. - Vol. 55. - № 2. - 1998. - P. 703-725.
5. Monica Medelius, Jose Carlos De La Puente Luna. Curacas, bienes y quipus en un documento toledano Oauja, 1570) // Histyrica. - Vol. 28. - № 2. - 2004. - P. 35-82.
6. Juan de Betanzos. Suma y Narración de los Incas / Edición, introducción y notas: Maria del Carmen Martin Rubio. - Madrid: Ediciones Polifemo, 2004. - 405 p.
7. Chiara Albertin (ed.). De las costumbres antiguas de los naturales del Peru. - Madrid, Frankfurt am Main: Iberoamericana, Vurvuert. - 2008. - 91 p.
8. Exsul immeritus bias valera populo suo e historia et rudimenta linguae piruanorum. Indios, gesuiti e spagnoli in due documenti segreti sul Реru del XVII secolo. A cura di L. Laurencich Minelli. - Bologna: CLUEB, 2007. - 590 p.
9. Jeremy Mumford. Clara Miccinelli's Cabinet of Wonders: Jesuits, Incas, and the Mysteries of Colonial Peru // Lingua Franca. - Volume 10. - № 1. - 2000. - P. 36-45.
10. Sublevando el Virreinato?: Jesuitas italianos en el Virreinato del Реru del Siglo XVII. Gerynimo Pallas (S.I.), Documentos contestatarios a la historiografia tradicional del Реru colonial / Laura Laurencich Minelli y Paulina Numhauser (eds.). - Quito: Ediciones Abya-Yala, 2007. - 467 р. y 1 CD Rom.

Куприенко С. А. «Новые» источники по истории общественно-хозяйственного уст­ройства империи инков Тавантинсуйу. В статье исследованы и проанализированы источники, найденные и введенные в научное обращение инковедения в период 90-х годов XX - начале XXI в., и касающихся истории общественно-хозяйственного устройства Империи инков. Выде­лены вопросы, нуждающиеся є дальнейших исследованиях.

Ключевые слова: Анды, Перу, инки, империя, источники, документы, общественно-хозяй­ственное устройство.

Kuprienko S. A. «New» sources about the social-economic history of the inca Empire Tawantinsuyu. In this article, are investigated and analyzed relating to the history of a social and economic system of the Inca Empire sources, that have found in 90's XX— early XXL Selected questions that need further researches.

Key words: Andes, Peru, incas, the Inca empire, sources, documents, the social-economic system.

Источник - ВIСНИК Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. 4(60)/2011

Автор - Купрієнко С. A., аспірант кафедри стародавнього світу та середніх віків Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Материал предоставлен автором.