Система державного управління госпорадством в імперії інків

Питання державного управління є важливим у будь-яких історичних дослідженнях. Проблеми системних відносин, взаємозв'язків та структура державного управління господар­ством в імперії інків і до сьогодня не були достатньо добре висвітлені в наукових працях як зарубіжних так і вітчизняних учених. У контексті цього є важливим застосування лінгвістич­них методів і залучення етноісторичних джерел XVI ст.

Тож метою пропонованної статті є з'ясування, якими були основні державні посади в імперії інків, які посадові обов'язки виконували чиновники на таких посадах в господарстві інків, а також якою була ієрархія цих посад.

В імперії інків державне управління було тісно пов'язаним як із господарством, так і з соціальною структурою, що було викликано командно-адміністративним характером керуван­ня економічними процессами, і це, в свою чергу, породжува­ло доволі своєрідну ієрархію влади.

До такої ієрархії можна віднести ряд посад, які у цілому можна назвати імперськими, що формувалися у більшості випадків з вищої суспільної верстви - з інків «по крові» та інків «за привілеєм», тобто з імперської еліти, на відміну від посад органів місцевого врядування, які посідали (за виклю­ченням столичного міста Куско та його околиць) винятково представники з місцевої неінкської еліти.

Можна визначити такі основні посади державного управ­ління господарством:

1. Сапа Інка - «Єдиний Інка» серед «двох, що формують одну пару» [1, с. 46], або Сапай any - «Єдиний володарь, суддя, король», або Сапа Капак Інка - «Єдиний, головний король Інка») - король, верховний володар та судья «Капак- кай», тобто королівства або імперії. Такими володарями були після коронацій: Пачакуті (1438), Тупак Юпанкі (1471), Вайна Капак (1493), Васкар (1527) [2, с. 82]. Загалом к правління складало 95 років (з 1438 по 1533 pp.), що і є власне періо­дом існування Імперії інків. Заміщувати або доповнювати владу Сапа Інки могли:

a. Опікун або регент [3, с. 452-453].

b. «Опікунська Рада Дванадцятьох» [4, с. 295].

c. «ТавантінсуОу камачік» - Імперська Рада [5, с. 283­284].

2. Учакта камакта йачак, або Уча йачак, або Інка Any [2, с. 80] — головний секретар Інки, «заступник Інки», «друга особа Інки». Головний секретар мав також власних двох сек- ретарів-кіпукамайоків:

а. «Кільа вата кіпок» або «Кіпьакамайок» - хроністи, що відали записом в кіпу подій за місячним каледарем [6, с. 63, 64].

3. Вільак Уму («Маг, що говорить, пророчить») - Верхов­ний жрець [2, с. 81-82].

4. Пачака - мінісгпр або представник Двору, що займався маєтками Інки. Мабуть, у його підпорядкуванні знаходились управителі, що стояли над переселенцями мітімаями.

5. Касір-Капак. Віце-король або засупник Сапа Інки - головний правитель земель та людей [4, с. 285].

6. Управитель столиці Куско. Ця посада була суто гро­мадською [7, с. 374].

7. СуОуйук Any, або Капак, або Капак Any, або Апукуна, або Апукурака - голова однієї з чотирьох «об'єднаних провінцій» імперії; верховні правителі провінцій; «4 радника їнки»; «великі гранди» [5, с. 277].

8. Голова сорокатичячної провініііУ - Апунчік, або Токрікук[8, с. 214]. У підпорядкованні токрікука були:

a. Мічок, або мічу (аймара «той, хто слідкує, стежить») - заступник губернатора або суддя [8, с. 219].

b. Старші служителі інки (або «мажордоми»), яких мав у своєму підпорядкуванні токрікук. Вони займалися збором врожаїв з посівних полів Інки [9, с. 134-135].

c. Інспектори у спеціальних справах.

9. Головний державний ревізор [9, с. 134-135].

10. Шістнадцять ревізорів із загальних справ [9, с. 120­121].,, - ,

11. Чиновники або «орехони» у справах постачання. Займалися будівництвом доріг та постоялих дворів [9, с. 121].

12. Представники або посли провінцій при дворі Інки.

Розглянувши посади імперського державного управління інків можна зробити висновок про те, що для забезпечення функціонування складного командно-адміністративного керу­вання госпорством існувала розгапуджена ієрархічна система посад з чітко визначеними службовими обов'язками чиновни­ків. Однак, деякі посади, їх назви та місце в системі державно­го управління господарством і досі лишаються не визначе­ними, й отже це питання потребує подальшого дослідження.

Натомість менш дослідженим залишається стан справ в інкських провінціях, діяльність їх місцевого самоврядування, як воно струюгурувалося, управлялося, якими були його взає­мини з центральною владою. Більшої уваги потребує з'ясу­вання особливостей розвитку окремих провінцій і регіонів у складі імперії З огляду на це, можемо сказати, що потреба в подальшому комплексному вивченні суспільно-господарсь­кого устрою інків існує.      ^ -

1. María Concepción Bravo Guerreira. Redes dar poder duara ra diarquia en er Estado inca // Revista Compmtense dé Historia de América. - № 18. - Madrid: Edit. Comprutense. - 1992. - pp. 11-62.

• Режим доступу; http://revistas.ucm.es/ghi/11328312/articuros/ RCHA9292110011A.PDF - Заголовок з екрану.

2. Pierre Duviols. La dinastía de ios Incas, monarquía o diarquia? Argumentos heurísticos a favor de ипат tesis estructurarista // Journar de la Societe des Americanistes. - Paris, 1979. - Votume 66. - Numero 1. - pp. 67-83. - Режим доступу: http://www.persee.fr/wieb/ revues/home/prescript/articte/jsa_0037-9174_1979_num_66_1 _2171 - Заголовок з екрану.

3. Pedro de Cieza de León, Franklin Pease G. Y. Crónica der Perú: er señorío de ros Incas. - Caracas: Fundación Bibrioteca Ayacucho, 2005.- 497 p.

4. Don Juan de Santacruz Pachacuti Yamqui. Reracion de antigüedades deste reyno der Pirú // Tres reraciones de antigüedades peruanas. - Madrid, 1879. - p. 231-328.

5. Infonnación hecha en el Cusco // Gobernantes der Perú, cartas y paperas, sigro XV!; documentos der Archivo de Indias. Tomo IX. Ervirrey Martín Enriquez. 1581-1583. - Madrid: Sucesores de Rivadeneyra (s. a.), 1925. - pp. 268-288.

6. Viviana Moscovich. Erkhipu como registro textiren er imperio inca: ¿herramienta de trabajo reutirizabie o informe finar? // Iberoamérica Grabar. Vori. - №2 Especiar - Jerusatem, 2008. - pp. 59-93.

7. Discurso sobre 15 Descendencia y Gobierno de ros Incas. // Juan de Betanzos. Suma y Narración de ros Incas. - Madrid, Ediciones Porifemo, 2004. - pp. 359-390.

8. Rodolfo Cenún-Palomino. Tucuyricoc II Academia Peruana de la Lengua. Botetín 42, Jurio- Dicíembre 2006, pp. 209-226. ^{^} Режим доступу: http://academia-peruanadeiarengua.org/boietin/42/onomastica-cerron-tucui... - Заголовок 3 екрану.

9. Pedro Sarmiento de Gamboa. Historia de ros Incas. - Madrid. - Miraguano, Porifemo, 2007. - 191 p.