Суспiльно-господарський устрiй iмперiї iнкiв Тавантiнсуйу

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Тривалий час суспільний устрій інків, який зародився автохтонно в долині Куско центральноандської області Південної Америки, зберігав традиційний, майже незмінний характер, а господарство спиралося здебільшого на переважаюче землеробство, в тому числі інтенсивне. Однак після вторгнення войовничого народу чанків у 30-х роках XV ст. та перемоги над ними інків в державі останніх розпочався швидкий перехід до активних завоювань, можливо, викликаний високою густотою населення Куско (на це вказує складність іригаційної системи в долині), та поступовий перехід до класичного імперського типу суспільно-господарського устрою з командно-адміністративним управлінням соціально-економічними процесами. Отже, з пізнавальної точки зору актуальність обраної теми зумовлена потребою в об’єктивному розумінні процесів суспільно-господарської еволюції держави Тавантінсуйу в контексті її імперської трансформації, а також у більш широкому контексті становлення самого феномену ранніх держав. Поряд із цим, традиції, що склалися за часів держави Тавантінсуйу до цього часу чинять істотний вплив на суспільні процеси та ментальність у таких країнах Андського регіону як Перу, Болівія, Еквадор. Актуальність цієї теми для України полягає в тому, що досліджуються проблеми соціальної складової міжетнічних стосунків, ролі родових і кланових відносин в соціумі, проблематика колективної власності на сільськогосподарську землю, бартерних відносин на селі тощо.

Таким чином, розкриття поставлених у дослідженні завдань сприятиме глибшому розумінню сутності самої інкської держави та її суспільно-господарського устрою зокрема, і андської цивілізації загалом, що дасть можливість виявити притаманні їм специфічні риси. Поряд із цим, його результати істотно збагачують розуміння ступеню розвитку інків на фоні інших цивілізацій Доколумбової Америки та Стародавнього Сходу, сприятимуть розв’язанню проблем соціоеволюційного аналізу історичного процесу, що, у свою чергу, повинно слугувати вдосконаленню шляхів та методів прогнозування розвитку в умовах сучасної глобалізації суспільних та економічних процесів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано у межах комплексної науково-дослідної теми історичного факультету «Українська нація в загальноєвропейському вимірі: історія і сучасність» (державний номер 11 БФ 046-01), а також дана робота є ініціативною темою, виконаною в контексті становлення та розвитку вітчизняної інкології, і, крім того, пов’язана з нормативними курсами «Історія цивілізацій Доколумбової Америки», «Типологія та динаміка людських цивілізацій», що є одними із науково-освітянських пріоритетів кафедри історії стародавнього світу та середніх віків історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Метою дисертаційного дослідження є з’ясування суспільно-господарського устрою держави інків імперського періоду. Відповідно до поставленої мети визначені й найбільш важливі завдання:

• провести аналіз наукового доробку вітчизняних і зарубіжних істориків із порушеної проблематики;
• визначити коло джерел та з’ясувати їхню репрезентативність з огляду на тематику дослідження;
• проаналізувати соціальну структуру суспільства та визначити характер соціального устрою інків;
• розглянути головні складові господарського устрою інків;
• розкрити сутність імперського управління господарством та командно-адміністративної системи андського типу;
• встановити характер та особливості імперської фіскальної системи Тавантінсуйу;
• з’ясувати особливості застосування колективної відповідальності й організації праці населення.

Об’єктом дослідження є імперія інків Тавантінсуйу як найбільше державне утворення Доколумбової Америки.

Предметом наукового дослідження є суспільно-господарський устрій імперії інків, процес його виникнення та утвердження, структура і взаємозв’язки, соціальні та економічні чинники державного розвитку.

Хронологічні рамки дослідження обумовлені його метою. Вони охоплюють період від початку XV ст. до 30-х років XVI ст. Нижня межа збігається із початком активних завоювань інків, створенням єдиної централізованої держави та переходом Тавантінсуйу до класичного імперського варіанту організації суспільства. Верхня межа пов’язана із занепадом і розпадом зазначеної держави під час приходу іспанських конкістадорів на чолі з Франсіско Пісарро та втечею інків на чолі з правителем Манко Інка Юпанкі до неприступної Вількабамби, де утворилося Новоінкське царство.

Географічними межами є територія імперії інків у визначений хронологічний період. Вони збігаються в основному з територією Сьєри центральних Анд, Кости та Монтаньї у Південній Америці (території сучасних країн Перу і Болівії, частково Чилі, Аргентини, Еквадору, Колумбії).

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що вперше в українській історичній науці проведено комплексне дослідження суспільно-господарського устрою імперії інків. В контексті розвитку світового інкознавства автором вперше запропоновано: тематично-хронологічну класифікацію писемних (наративних і документальних) джерел; комплексне дослідження основних структурних змін в соціально-економічній організації періоду імперії; метод підрахунку населення общин та провінцій на основі уривчастих даних робочих рознарядок. Вперше розроблено: типологію імперської господарської системи складів і комор (за функціональним призначенням) та визначено різні фактори виникнення цієї системи; нові критерії розуміння фіскальної політики імперії (норма відробітку повинностей, звітний рік) та організації праці податного населення; модель розподілу благ (товарів та послуг) в імперії інків і запропонована класифікація «державних надходжень» імперії. Вперше реконструйовано систему рахунку, мір і ваги у інків. Вперше створено український оглядово-тлумачний словник індіанських мов (аймара, кечуа, куна, мапуче, мочіка, тальан). Удосконалено: модель ієрархічної структури суспільного устрою за десятковою та п’ятірковою системами числення; моделі ієрархічної структури храмового управління господарством та інституту акльавасі («будинку дів»), а також уточнено поділ на категорії дів-акльа. Сформульовано гіпотезу щодо універсального характеру багаторівневої суспільної одиниці общини «айлью» та уточнено гіпотези про її структурні елементи та місце в господарській системі; про сутність реформ Пачакутіка Інки Юпанкі у сфері культу і храмового господарства, які полягали у поєднанні культів кількох божеств, та встановлено їх датування; про кількісну складову норми відробітку на державу податного населення.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення і висновки цієї роботи можуть бути використані при підготовці нормативних і спеціальних курсів з історії Доколумбової і Латинської Америки, типології та динаміки людських цивілізацій. Теоретичні і фактологічні доробки дисертації враховані при вдосконаленні навчальних програм з дисципліни «Історія цивілізацій Доколумбової Америки», впровадженої в якості нормативної на рівні бакалаврату історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. У подальшому вони можуть бути залучені при створенні вузькопроблемних та загальних праць з історії інків. Окремі аспекти роботи можуть знайти застосування при створенні наукових і навчальних праць, присвячених політології, соціології, країнознавству, етнології, етнополітології та економічній історії.

Апробація результатів дослідження. Робота пройшла апробацію на міжнародних наукових конференціях «Актуальні питання історії Стародавнього Світу» (Київ, 2011 р.), XVII і XVIII Сергеевские чтения (Москва, 2011 р. і 2013 р.), «Дні науки історичного факультету» (Київ, 2011 р. і 2012 р.);.

Публікації. Основні положення дисертації висвітлені у 9 публікаціях, із них 5 опубліковані на сторінках фахових видань, 2 — у зарубіжних наукових виданнях, 2 — у додаткових публікаціях. У двох публікаціях зі співавторами особистий внесок дисертанта полягає: у запропонуванні та обґрунтуванні гіпотези про сутність реформ правителя Пачакутіка Інки Юпанкі у сфері культу і храмового господарства, та у встановленні датування цих реформ (співавтор Ракуц М. В., Інститут Латинської Америки РАН, Росія); у висновках стосовно календарної системи інків, тривалості «звітного» року, запропонуванні гіпотези про існування календарних записів на тканинах у вигляді знаків токапу, та обґрунтуванні висновку про перехід від виміру часу за місяцем до виміру часу за сонцем (співавтор Талах В. М.).

Структура дисертації обумовлена об’єктом, предметом, метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (26 сторінок, 199 найменувань іспанською, англійською, українською та російською мовами) та 16 додатків (46 сторінок). Загальний обсяг дисертації становить 250 сторінок, з них основного тексту — 175 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність і наукове значення роботи, сформульовано мету та завдання дослідження, визначено об’єкт, предмет, хронологічні рамки, наукову новизну та практичне значення дисертації.

У першому розділі «Теоретико-методологічна основа, стан дослідження проблеми в історіографії та її джерельна база» розкривається методологія дослідження, характеризується стан наукової розробки проблеми в історіографії, аналізується джерельна база роботи.

Підрозділ 1.1. «Теоретико-методологічна база дослідження» присвячений методологічним засадам дисертаційної роботи. Під час дослідження було використано основні загальнонаукові (аналізу, синтезу, індукції та дедукції) та загальноісторичні (порівняльно-історичний, проблемно-хронологічний, ретроспективний, синхронний, історизму) методи та принципи.

Оскільки об’єкт, що розглядається, являє собою досить складну систему, то під час дослідження нами було застосовано системний підхід. У зв’язку з цим розглянуто державу інків як сукупність окремих компонентів, які взаємодіючи органічно утворюють одне ціле. В роботі були застосовані також методи історичного джерелознавства: наукової евристики, класифікації та критики джерел, що, зокрема, дозволило розробити власну тематично-хронологічну класифікацію писемних.

Використано семіотичний метод для дослідження знакової системи, особливо щодо виявлення математичних принципів та назв чисел у ментальності населення Анд; уточнення назв і титулів імперської еліти інків. Враховано здобутки формаційного та цивілізаційного підходів, які дозволяють виявити спільні і відмінні риси у стародавніх цивілізаціях та побачити історію інків як органічну частину історії Доколумбової Америки, а також встановити рівень розвитку виробничих сил, виробничих відносин і те, яким був економічний базис андського суспільства. Разом з тим було враховано і основні принципи цивілізаційного підходу, у рамках якого виявляються особливості, притаманні одній лише імперії інків, яка досягла рівня цивілізації. Водночас, застосовано методи прогресології для з’ясування характеру розвитку суспільства і господарства на окремо взятих територіях[1].

У підрозділі 1.2. «Історіографія проблеми» досліджено стан наукової розробки теми в працях зарубіжних та вітчизняних науковців ХІХ–ХХІ ст. Встановлено, що основна увага дослідників була приділена окремим суспільним і господарським інститутам та їх взаємозв’язкам.

Дослідники ХІХ – початку ХХ ст. більше займалися ідентифікацією та виданням джерел, аніж розробкою проблемних питань. 20–30-ті роки XX ст. відзначилися тим, що академічні диспути навколо питання соціалістичного чи комуністичного суспільного устрою інків велися представниками так званої «соціальної школи» дослідників (Х. А. Арсе, Л. Боден, Л. Е. Валькарсель, Х. Лара)[2], тоді ж звернули увагу на питання особливого положення общини «айлью» в суспільстві інків, але її сутність ще не була розкрита.

З 60-х років XX ст. починається новий етап вивчення інкської історії та культури через призму синтезу підходів етнології та історії. Основні відкриття пов’язані з роботами американського дослідника Т. Зойдеми[3], який приєднався до так званої «етноісторичної школи» (започаткованої Дж. Мурра[4]).

Широкомасштабні археологічні й етнографічні дослідження проводились К. Моррісом, Т. Н. Д’Алтрой, Д. Бонавія, М. Б. Андерс в 70-х роках XX ст. Ряд досліджень присвячено соціальній структурі імперії та общині айлью (М. Ростворовскі де Дієс Кансеко).

Із 80-х років XX ст. починає посилюватися інтерес до конкретного вивчення окремих провінцій у складі інкської держави і їх взаємин зі столицею Куско (Т. Н. Д’Алтрой, С. Томка, С. Ромірес-Хортон і ін.)[5].

Радянська та російська історіографія суспільства і господарства інків істотно менша й хронологічно охоплює порівняно невеликий відрізок часу — останні десятиліття XX ст. – початок XXI ст. Серед найбільш значимих праць слід зазначити монографії «Община в Перу» І. К. Самаркіної та «Інки-Кечуа» Ю. А. Зубрицького, «Инки. Исторический опыт империи» Ю. Е. Бєрьозкіна[6], а також статті М. В. Ракуца. Бєрьозкін вважав, що типологічно інки належать до «стародавнього світу… як цивілізація бронзового віку… з чіткими станово-класовими бар’єрами»[7], та запропонована ним реконструкція, однак, страждає відносно слабким використанням комплексу писемних джерел.

У вітчизняній історіографії, на жаль, досі не має жодних праць з історії інків, окрім навчального посібника «Історія цивілізацій Доколумбової Америки», виданого професором Рубелем В. А. у Києві в 2005 році, де інкам присвячено окремий змістовний розділ. В його статтях запропонована гіпотеза щодо уточнення хронології війни інків з чанками, після якої розпочався імперський період в історії інків. В цілому, в його роботах держава інків віднесена до «класичного типу імперії тоталітарно-соціалістичного типу, створеної на принципах східної деспотії»[8].

У підрозділі 1.3. «Джерельна база» проаналізовано комплекс історіографічних та документальних пам’яток, що відображають історію суспільно-господарського устрою імперії інків поч. XV – поч. XVI ст. Джерельна база дослідження репрезентована передусім писемними пам'ятками, які можна розділити на дві групи: наративні й власне документальні.

До групи наративних джерел належать: хроніки, аннали, реляції, трактати, що були складені на теренах Іспанії, віце-королівства Перу та інших країн. Однак існуючі класифікації джерел не є досконалими, тому було розроблено власний тематично-хронологічний різновид класифікації писемних джерел, оскільки він точніше відображає їхній характер, послідовність виникнення, взаємозв’язок та ступінь інформативності. В основу класифікації покладено поділ джерел за часом їх виникнення, а також групування авторів за етнічною (іспанці, метиси, індіанці тощо) та професійною приналежністю (місіонери, священики, світські хроністи тощо) — для наративних джерел, і за типами та різновидами (інвентарні списки, нотаріальні, юридичні документи) — для документальних джерел.

Одними із найбільш інформативних є хроніки Педро де Сьєса де Леона, Хуана де Бетансоса-і-Арауса, Франсіско Лопеса де Хереса, Педро Пісарро, Хуана Крістобаля Кальвете де Естрелья, Алонсо Боррегана, Бартоломе де Лас Касаса, «Повідомлення кіпукамайоків» тощо. Також досить репрезентативними є реляції іспанських чиновників Даміана де ла Бандери, Хуана Поло де Ондегардо-і-Сарате, Гарсі Дієса де Сан-Мігеля, з яких стають відомими статистичні дані щодо земель, соціальних груп населення колишньої імперії інків, а також хронологія правління інків, провінційної еліти тощо. Суттєвим доповненням до цих джерел є трактати про історію, релігію, мови населення імперії, складені європейськими торговцями, місіонерами та чиновниками, часто неіспанського походження. Проте створені зазначені джерела були вже після конкісти, а тому подана у них інформація не носить первинного характеру, що не дозволяє обмежувати джерельну базу дослідження виключно наративними працями.

Другу групу писемних джерел становлять документальні пам'ятки. До них входять юридичні та нотаріальні документи, а саме: судові свідчення, протоколи, заяви, акти, заповіти, пам’ятні записки, петиції, клопотання тощо. Документи суттєво доповнюють та уточнюють інформацію з наративних джерел.

Юридичні документи відіграють особливу роль у нашому дослідженні, оскільки вони є чи не єдиними, де зафіксовані свідчення самих індіанців, що дозволяє проводити верифікацію наративних джерел. До таких джерел відносяться судові свідчення нащадків інкських правителів, протоколи допитів, різні клопотання індіанських общин. Зі сторінок процесуальної документації стають зрозумілими ментальність та суспільно-політична свідомість тогочасного суспільства, особливо, якщо мова йде про карні справи католицької інквізиції проти язичників.

З комплексу документальних джерел слід виокремити нотаріальні акти, що подають важливу інформацію, яка характеризує етапи суспільно-господарського розвитку. До цих документів відносяться зокрема заповіти правителів новоінкської держави, а також знатних інків і представників провінційної еліти; різні дарчі на землі, докази про послуги, які дозволяють прослідкувати суспільний розвиток щонайменше на сто чи навіть двісті років у минуле від часу складання документів.

Ще одне важливе джерело для вивчення суспільно-господарського устрою імперії інків — дані археології. Систематичне вивчення археологічних пам’яток Перу почалось з кінця XIX ст. зусиллями німця Макса Улє. Значним здобутком археології стало відкриття у 1911 р. американцем Хайремом Бінгемом у горах над долиною р. Урубамби міста Мачу-Пікчу, осередку інкського правителя Пачакутіка, який раніше вважали вигадкою хроністів. У XX ст. розкопки проводили в області Куско (Дж. Х. Роу), в провінції Чупачу (Дж. Мурра), у долині Уармей, що на північ від Ліми (Д. Бонавія), в Уануко Пампа (К. Морріс) та Верхнє Мантаро (Т. Н. Д’Алтрой), в околицях Котопачі (Х. Гіарматі), що дозволило зробити висновки про характер господарства інків та його доволі великі масштаби. В 2000-х роках більшої уваги археологи приділили: гірничо-видобувній діяльності інків (С. Елісабет Рамирес)[9]; міжрегіональній торгівлі, різновидам данини, характеру примусових міграцій населення (Л. Діас, Ф. Вальєхо)[10]; питаннями соціального устрою, земельних відносин у долині Колька, використанню сучасних методів GIS-аналізу (С. А. Вернке)[11].

Важливим джерелом з історії імперії інків є дані етнологічних досліджень. Надзвичайно корисними, наприклад, виявилися дослідження індіанців Еквадору, Болівії й Перу, де вони все ще багато в чому зберігають старий та незмінний уклад життя (оскільки проживають переважно у сільській місцевості). Зіставлення матеріалів XVI–XVII століть із сучасними етнографічними спостереженнями та фольклором дозволяє суттєво доповнити відомості колоніальних звітів і хронік про давні суспільні структури та господарський устрій інків (Т. Зойдема, Ж. Шербонді, М. Бенавідес, В. Еспіноса Соріано[12], Ф. Саломон[13], Г. Ертон[14]).

Відносно новим і ще недостатньо розробленим при дослідженні історії американських індіанців джерелом є дані порівняльного мовознавства. Відомі різні словники індіанських мов центральноандської області Південної Америки, але лише останнім часом розпочалося долучення лінгвістичних досліджень до вивчення історії інків (А. Тореро[15], Р. Серрон Паломіно[16], С. Ітьєр[17]).

Розгляд історіографії та джерельної бази досліджуваної теми дозволив дійти  висновку, що, незважаючи на висвітлення різних сторін суспільно-господарського устрою, в сучасній українській історіографії вона не отримала належної уваги та потребує окремого дослідження, а наявна наукова література та джерела можуть бути використані для подальшого глибшого вивчення вказаної проблематики.

Другий розділ «Суспільний устрій імперії» містить чотири підрозділи, у підрозділі 2.1. «Загальні особливості організації держави Тавантінсуйу» за допомогою семантичного аналізу індіанських назв базових цифр і математичних понять були виявлені найбільш значимі у суспільній ментальності категорії та смислоформи, що виступають в якості важливих елементів організації суспільства.

В історичних хроніках XVI–XVII ст. в основному говорилося про десяткову систему числення з основою на 100, що існувала в інків і яка, наприклад, застосовувалась у підпорядкуванні родин певним державним або місцевим чиновникам. Однак, як стає зрозумілим із проведеного аналізу, в джерелах вказується про поєднання десяткової системи числення з п’ятірковою. І все це знайшло своє місце при ієрархічному упорядкуванні суспільного устрою, ставши базою для формування суспільних груп айлью (общин).

У підрозділі 2.2. «Айлью як багаторівнева універсальна суспільна одиниця» було встановлено, що основу соціальної організації імперії інків становила традиційна сусідська община айлью, яка мала свої специфічні особливості: цілісну дуальну внутрішню структуру (верх, низ); трирівневу зовнішню владну архітектуру (інки; не інки; суміш перших і других); чотиричленний територіально-просторовий поділ; входження до складу общин вищого порядку за п’ятірковою та десятковою системами (десятки, сотні, тисячі тощо). Саме цей, так званий «кусканський», універсальний багаторівневий тип общини інки в ході успішних завоювань почали впроваджувати з державних міркувань в завойованих провінціях, переселяючи общини колоністів-мітмаків з інших регіонів у якості «взірцевих». Вдалося з’ясувати, що важливим здобутком багатовікової історії андських суспільств було те, що айлью у строкатих географічних та кліматичних умовах намагалося підтримувати економічну автономність за рахунок самозабезпечення, експлуатуючи різноманітні ресурси в рамках так званого «вертикального архіпелагу». Але подібна модель була можлива лише в деяких гірських місцевостях, що вдалося встановити в ході аналізу общин з різних куточків імперії.

У підрозділі 2.3. «Соціальне становище провінційної еліти й нижчих верств населення імперії» проаналізовано зміни, що відбулися у суспільному розвитку провінцій імперії. Встановлено, що андське суспільство не було повною мірою кастовим, оскільки за часів завойовницьких війн представники різних прошарків із різних провінцій змінювали свій статус, хоча в основі своїй суспільство залишалось традиційним. Тим не менш прослідковувалась деяка динаміка суспільних процесів, особливо на місцевому рівні.

В період панування інків новий залежний статус отримали головні правителі етнічних територій або «королівств», що були включені до складу імперії у якості «провінцій», хоча їх внутрішній суспільний уклад інки не змінювали докорінно, а лише збільшили центральні поселення на зразок столичного Куско.

Встановлено, що основною ознакою відмінності головного кураки від підлеглих йому курак було те, як передавалось у спадок їх майно, та кому переходила влада. Майно кураки існувало окремо від майна общини.

Зі зростанням імперії під час завойовницьких походів інки почали все частіше привласнювати собі не тільки майно, а й людські ресурси (в тому числі ті, що насильно були переселені), що відобразилось в поширенні та розвитку інститутів мітмаків-колоністів, а також йана (слуг-чоловіків) та акльа (слуг-жінок) — слуг правителів різного характеру та рангу. Слуги йана та акльа отримали свободу від прив’язки до свого місця походження та свого роду, оскільки вони виходили з обліку своїх общин та переходили до обліку своїх господарів: сапай інки, мумій інків та кланів (панака), головних курак, та іноді курак нижчого рангу. Статус у слуг, тим не менш, був вищим за статус пуріків — податного населення.

У підрозділі 2.4. «Привілейована верхівка в ієрархічній системі державного управління господарством» було виявлено, що для забезпечення функціонування складного командно-адміністративного керування господарством десятків провінцій існувала розгалужена ієрархічна система посад з чітко визначеними службовими обов’язками чиновників. Самими інками ця система була запозичена від попередніх часів та запроваджена по всій імперії, на чолі якої перебував сапай інка з підпорядкованим йому державним апаратом. Не можна однозначно віднести владу сапай інки до деспотичного далекосхідного типу правління, оскільки інки тільки розбудовували свій розгалужений бюрократичний апарат та мали рахуватись як із правителями провінцій, так і з конкуруючими родами серед самих інків та верховними органами влади представницького характеру (наприклад, «Рада Дванадцятьох» тощо). Їх державний апарат був надбудовою над строкатими «королівствами», провінціями або етнічними територіями, і створював додаткові рівні влади та доповнював уже існуючу систему управління в кожній окремій, раніше незалежній, провінції.

Третій розділ «Господарський устрій імперії» складається з трьох підрозділів. У підрозділі 3.1. «Землеробство та земельні відносини» було виявлено, що існувало кілька типів землеволодінь, які обробляли рядові общинники, результат праці яких надходив до різних утримувачів: общини, курак, держави, королівських кланів, сапай-інки, культу Сонця та святилищ тощо. З’ясовано, що земельні наділи утворювалися на основі різних принципів та традицій, але виявлено, що поля розміщувались у просторі відповідно радіальної системи ліній-секе, або, наприклад, сіткоподібної системи, якщо мова йшла про зрошувальні поля біля каналів.

Із завоюванням інками означених територій розпочався процес виокремлення із фонду земель общини так званих «земель Інки», на яких засівали рослини або випасали худобу, яких потребувала держава для свого існування та забезпечення постійно зростаючого бюрократичного апарату. Фонд «земель Інки» не мав чітко визначеної величини або площі, хоча умовно й вважався третиною кращих земель. Цей фонд кількісно був відносно сталою величиною на теренах общини або етнічної території, але при постійних завойовницьких походах у масштабах держави абсолютна кількість «земель Інки» зростала, що робило правителів найзаможнішими людьми, а після їхньої смерті власниками земель, майна, слуг ставали вже королівські клани-панаки, що опікувались мумією правителя. З поширенням своєї влади інки розподіляли етнічні храмові землі та призначали їх своєму культу (так звані «землі Сонця»), якому мали надходити урожаї, худоба, та в якого мала бути своя прислуга, як це видно на прикладі реформи Собору жерців 1465–1471 рр. Тенденція по встановленню інками шанування нового релігійного культу (синтезованого на основі богів Сонця, Віракочи, Грому, Місяця, Пачакамака тощо) всіма народами імперії стала визначною рисою становлення й поширення релігії і нових господарських комплексів та будівель. Відповідно, можна стверджувати, що інки започаткували створення нового впливового стану жерців так званого «храму Сонця», які стояли на службі імперських інтересів та ідеології.

У підрозділі 3.2. «Тваринництво, ремісниче виробництво, торгівля й транспорт» визначено, що розвиток тваринництва з домінуючим скотарством в імперії відбувався за тими самими принципами, що й розвиток землеробства. Володарями худоби були й община, і кураки, і королівські клани «панаки», і сапай інки, і держава, і храми та святилища. В імперії існували регіональні відмінності в розвитку тваринництва, що було обумовлено кліматичними та культурними відмінностями. Відповідно до соціального становища кількість худоби, яку тримали індіанці, була різною: кураки мали більше, ніж податне населення — пуріки. Інки та «храми Сонця», в особі жерців, поступово акумулювали численні стада, одночасно посилюючи як владу правителя і храмів, так і їхні господарства, що призвело до так званого «одержавлення» скотарства, та пов’язаного з ним ткацтва, яке вимагало відповідної кількості робочих рук, організованих державою.

З’ясовано, що ткацтво набуло значного розвитку під час правління інків, що знайшло своє відображення в імперській політиці, яка вимагала нових соціально-регулятивних інструментів, якими стали інститут слуг-акльа та повинності серед населення. Зважаючи на особливу цінність виробів із тканини, їх роль у якості товарного еквіваленту в міжнародній торгівлі та регулятора відносин між державою і місцевою елітою, можна стверджувати, що розвиток ткацтва в часи інкської імперії почав іти прискореним еволюційним шляхом від дрібного ремісничого до великого мануфактурного та цехового виробництва, що віддзеркалювало загальну тенденцію. Відносно рибальства можна зробити висновок, що воно не зазнало значного державного впливу, оскільки перебувало у віданні відповідних етнічних володарів, а тому, хоча й забезпечувало численні народи продуктами моря, озер та річок, перебувало в стані стагнації. Видобуток та виробництво металів, будівництво як доволі трудомісткі галузі господарства вимагали від державної влади залучення великої кількості робочої сили, що вдалося зробити за допомогою почергових повинностей — міти. Водночас, як виявлено, всі галузі господарства потребували відповідного обліку за допомогою вузликово-мотузкової «писемності» кіпу, що дозволяло вести записи про те, що надано та віддано, про борги та позики, про чисельність населення та кількість працівників, про робочі рознарядки та кількість відробітку повинностей, а також вести календар, фіксувати закони, розпорядження, складати топографічні системи.

Аналіз торгівлі та ринків показав, що вони становили одну зі складових систем життєзабезпечення та розподілу продукції в економіці імперії інків. Існувала як зовнішня, так і внутрішня торгівля, а місцями її проведення були ринки (з приставленими чиновниками-наглядачами), де товар обмінювався на інший товар, хоча існували також і еквіваленти — кока, перець, мушлі, сушене м’ясо, вироби з тканини, мідь, золото і срібло. Вели зовнішню торгівлю, на правах екстериторіальності, особливі суспільні групи, що складались з окремих етносів: наразі відомо про торговців міндала з територій сучасного Еквадору та торговців із долини Чінча.

У підрозділі 3.3. «Функціонування системи постоялих дворів, складів і сховищ» відносно постоялих дворів, складів та сховищ вдалося встановити, що вони становили єдину систему життєзабезпечення та розподілу продукції, а їх функціонування було тісно пов’язаним з соціальним та адміністративним устроєм держави інків. Розмаїття використання складів і сховищ було викликано різними соціальними, економічними, адміністративними й політичними факторами. Проаналізовано, що існували різні типи комор, сховищ та складів, і що було щонайменше три типи й шість підтипів сховищ, куди збиралися врожаї й продукція.

Четвертий розділ «Фіскальна політика імперії та організація праці пуріків» поділяється на два підрозділи. У підрозділі 4.1. «Система повинностей і взаємний обмін у фіскальній політиці імперії» встановлено, що основою фіскальної політики держави інків було безпосереднє використання робочої сили податних верств населення, організованої за допомогою ротаційної системи черг (міта), які монополізувала держава (в тому числі релігійні інституції). Виявлено різноманітні види данини та повинностей, що отримувала держава, як від завойованих народів, так і від ще незалежних, але таких, що потрапили у сферу впливу Тавантінсуйу.

З’ясовано роль взаємообміну (реципрокції) в розподілі благ у суспільстві інків, коли держава оплачувала лояльність етнічних правителів цінними речами (вироби з тканини) або «даруючи» жінок. Ця реципрокція скріплювала зв’язки між державою та провінціями і забезпечувала стабільність в державі.

Проаналізовано статистичний облік 12 демографічних вікових груп, який було запроваджено інками для вирішення питань економічного та соціального характеру. Розподіл за віковими групами дозволяв ефективніше розподіляти роботи між членами суспільства та встановлював відповідальність держави й одних груп перед іншими. Розподіл робіт серед акльа відбувався також за віковими групами, що в свою чергу жорстко структурувало суспільство і закріплювало стан речей для забезпечення стабільності.

Встановлено особливості взаємовідносин общини та держави у критичні моменти (неврожаї, землетруси тощо). В результаті поєднання общинних та інкських систем управління за допомогою сховищ, комор та складів з’явились нові інститути підтримки соціально-майнової стабільності, зокрема позики. Поширеною є думка про те, що сапай інка забезпечував за свій рахунок постраждале від голоду населення, але ретельний аналіз показав, що держава видавала продукцію, що зберігалась у сховищах, лише у вигляді позики і у врожайний рік община мала повернути свій борг. Ця система забезпечувала стабільність життєдіяльності общини у складних кліматичних умовах та посилювала значення і вплив держави в суспільних і господарських процесах.

Підрозділ 4.2. «Організація праці пуріків» висвітлює питання відносно того, як інкам вдалося поєднати традиційний характер суспільного життя общини з ефективним розподілом праці за допомогою системи повинностей. Проаналізувавши дані, наведені в кіпу з Чупачу, було висунуто наступні гіпотези: держава інків мала доволі високий відсоток робітників виробничих галузей господарства і будівництва; кіпу про розподіл робіт містить дані не тільки про чисельність усього населення провінції, але й про систему чергового відбування трудових повинностей протягом сонячного року з 365 днів (360 днів робочих плюс 5 днів неробочих); кількість робочих команд або слуг-йана та акльа у відсотковому відношенні до всього населення провінції була відносно сталою в імперії, а тому це дозволяє встановлювати загальну чисельність провінції з точністю іноді до 10 осіб.

Аналіз хронік стосовно календарної системи інків говорить, по-перше, про можливе існування календарних записів на тканинах у вигляді знаків токапу, та, по-друге, про те, що розвиток календарної системи індіанців Анд відбувався у вигляді переходу від виміру часу за місяцем до виміру часу за сонцем, що стало важливим фактором для розвитку господарства імперії у сфері обліку, повинностей, землеробства.

У висновках сформульовано основні результати дослідження, що виносяться на захист:

• Проведений аналіз комплексу праць, присвячених проблематиці суспільно-господарського устрою імперії інків дозволив зробити висновок про те, що в них знайшли відображення основні напрями становлення й утвердження інкської державності. Представниками окремих наукових шкіл («соціальна», американська, перуанська, болівійська, «етноісторична», радянська тощо) було розроблено різні погляди на проблему. Більшість вироблених ними варіантів типологізації та класифікації держави інків або вже можна вважати застарілими чи помилковими (рабовласницька чи феодальна держава), або не досить точними (інкська цивілізація), тому запропоновано розглядати суспільство інків як традиційне ієрархічне, диференційоване, багатоетнічне, колективізоване на базі общин, що завдяки своїм здобуткам у багатофункціональному господарстві з великим ступенем розподілу праці, та за допомогою поступового і динамічного переходу до командно-адміністративного управління та швидких завоювань перейшло до етапу створення єдиної «андської цивілізації» у межах імперського типу державності.
• Визначено, що ключовими факторами при реконструкції суспільно-господарського устрою імперії інків є вивчення писемних, археологічних джерел, даних етнології та лінгвістики. Розроблено тематично-хронологічну класифікацію писемних (наративних і документальних) джерел, оскільки вона точніше відображає їхній характер, послідовність виникнення, взаємозв’язок та ступень інформативності. Загалом, наявні документальні матеріали створюють цілком репрезентативний та структурований комплекс джерел, який дозволяє розкрити сутність соціальних і господарських інститутів, виявити уявлення, що існували у суспільній та індивідуальній свідомості мешканців імперії інків.
• Проведений аналіз соціальної структури Тавантінсуйу дозволив зробити висновок, що суспільний устрій імперії інків базувався на старих андських зразках інститутів родового строю. Характерною рисою суспільних відносин було те, що після завоювань інки узурпували судову владу правителів провінцій та передали її разом з деякими адміністративними та військовими функціями своїм намісникам. Тому влада інкських правителів, органічно пов’язана з клановим устроєм столичного міста Куско, перебувала в протистоянні із владою провінційної еліти. Саме ж суспільство складалося з таких головних елементів, як імперська верхівка, місцева еліта, община, кожен з яких у свою чергу був також диференційованим. Найнижчою ланкою в суспільстві була община айлью, яка входила до складу общин вищого порядку за п’ятірковою та десятковою системами, що й обумовлювало, за запропонованою гіпотезою, її універсальний багаторівневий характер. Важливим інструментом інків в управлінні господарством було переселення етнічних груп з одних провінцій в інші, що було викликано збільшенням густоти населення внаслідок зростання чисельності населення. Зі зростанням імперії під час завойовницьких походів інки почали все частіше привласнювати собі не тільки майно, а й людські ресурси, що відобразилось у поширенні та розвитку інститутів йана (слуг-чоловіків) та акльа (слуг-жінок) — слуг правителів різного характеру або релігійних інституцій. Розглянувши посади імперського державного управління інків, можна зробити висновок про те, що для забезпечення функціонування складного командно-адміністративного керування господарством існувала розгалужена ієрархічна система посад з чітко визначеними службовими обов’язками чиновників, і встановлення саме такої системи сприяло як суттєвому підвищенню суспільного становища власне інків, так і проведенню масштабних змін у господарстві для вирішення критичних питань державного розвитку (забезпечення постійно зростаючої чисельності армії та чиновників провізією за рахунок розширення оброблювальних полів та інтенсифікації землеробства тощо).
• Виходячи з того, що основу господарства імперії інків становило сільське господарство з переважаючим землеробством, було ретельно розглянуто питання різновиду земель та земельні відносини, в результаті чого було виявлено, що існувало кілька типів земель, які обробляли рядові общинники, результат праці яких надходив до різних утримувачів: общини, курак, держави, інститутів «культу Сонця» та інших святилищ тощо. Із завоюванням інками нових територій, розпочався процес виокремлення із фонду земель общини так званих «земель Інки», де засівали рослини або випасали худобу, яких потребувала держава для свого існування та забезпечення зростаючого бюрократичного апарату. Окремо від земель общини існували землі курак, які поступово кількісно нарощували своє майно та ставали заможними особами, а їхні сім’ї акумулювали багатства й владу в провінціях. Із поширенням своєї влади інки розподіляли етнічні храмові землі та присвячували їх своєму культу Сонця та іншим родовим богам. Допоміжними галузями, як удалося з’ясувати, були тваринництво, рибальство, мисливство, ткацтво, гончарство, видобуток та виробництво металів, торгівля, будівництво тощо. Розвиток тваринництва з домінуючим скотарством в імперії відбувався за тими самими принципами, що й землеробство. Зважаючи на особливу цінність виробів з тканини та їх роль у якості товарного еквіваленту в міжнародній торгівлі і регулятора відносин між державою та місцевими елітами, можна стверджувати, що розвиток ткацтва в часи інкської імперії почав іти прискореним еволюційним шляхом від дрібного ремісничого до крупного мануфактурного та цехового виробництва державного та храмового типу. Хоча рибальство й забезпечувало численні народи продуктами моря, озер та річок, воно перебувало в стані стагнації, але в деяких районах формувалися державно-храмові комплекси інтенсифікованого виробництва, де штучно вирощували рибу. Видобуток і виробництво металів та будівництво, як доволі трудомісткі галузі господарства, вимагали від державної влади залучення великої кількості робочої сили, що вдалося зробити за допомогою почергових повинностей — міти. Водночас, як виявлено, всі галузі господарства потребували відповідного обліку, що вівся мотузково-вузликовою «писемністю» кіпу разом з рахунковим пристроєм юпаною, які набули тотального поширення й слугували для вирішення як повсякденних математично-статистичних, так і загальнодержавних завдань (у тому числі для фіксування історичних подій). Аналіз торгівлі та ринків показав, що вони становили одну із складових систем життєзабезпечення та розподілу продукції в економіці імперії інків. Існувала як зовнішня торгівля елітними товарами, так і внутрішня торгівля повсякденними товарами, а місцями її проведення були ринки, де товар обмінювався на інший товар, хоча в торгівлі існували також і еквіваленти. Відносно постоялих дворів, складів та сховищ розроблено нову типологію та висунуто гіпотезу про різні фактори, що слугували розвитку імперської системи збереження речей на складах та у сховищах. Відповідно, для більш точного відтворення картини господарства імперії було реконструйовано систему рахунку, мір і ваги в інків.
• Встановлено, що сутність імперського управління господарством полягала у поширенні та швидкому розвитку імперських інституцій та встановленні командно-адміністративних методів впливу на економічні процеси: поступове усунення вільної торгівлі, особливо у сфері «елітних» товарів, які також виступали торговими еквівалентами; обмеження доступу до ринку (як внутрішнього, так і міжнародного) різних етнічних груп та суспільних станів; нарощування державного сектору в сільському господарстві, з використанням переселенців-мітмаків; запровадження і розвиток загальноімперської системи централізованого розподілу продукції зі сховищ; закріплення за етнічними інками та «інками за привілеєм» вищих посад в управлінні господарством; сполучення судової та адміністративної функції в руках вищого керівництва імперією; запровадження єдиної державної мови на основі кількох діалектів кечуа. У світлі таких змін у державі запропоновано гіпотезу про сутність реформ Пачакутіка Інки Юпанкі у сфері культу і храмового господарства. Здійснені вони були для обґрунтування звеличування бога Віракочи, бога-творця, що правив світом і віддавав накази Сонцю, і тим самим закріплювалася влада правлячого інкського угруповання Ананкуско, на чолі якого і стояв Пачакутік.
• Встановлено, що основою фіскальної системи імперії інків були повинності пуріків — остаточно монополізованого державою основного постачальника надлишкового продукту у вигляді робочої сили, організованої за допомогою ротаційної системи черг. Розглянуто роль взаємообміну (реципрокції) в розподілі благ в суспільстві інків, коли держава оплачувала лояльність місцевих етнічних правителів цінними речами; розроблено модель розподілу благ (товарів та послуг) в імперії. Також запропоновано класифікацію і поділ «державних надходжень» на групи (персональна робоча сила, «добровільні» подарунки, данина у вигляді рідкісних речей, «нульова подать», «подать» живими людьми для жертвопринесень), що має сприяти більш чіткому розумінню господарських механізмів імперії. Проаналізовано розподіл на демографічні групи (за віковою ознакою, за статтю), який було запроваджено інками для вирішення питань економічного та соціального характеру.
• З’ясовано особливості застосування колективної відповідальності й організації праці пуріків. Так, дані, наведені в кіпу з Чупачу, дозволили сформулювати гіпотезу про високий відсоток робітників-ремісників та будівельників (навіть відносно сучасних суспільств). Встановлено, що відбування повинностей мало співпадати із сонячним «звітним» календарем інків. Завдання і робочі рознарядки для пуріків формувались імперською владою заздалегідь, що вказує на плановий характер керування економічними процесами у державі. Також розроблено метод вирахування чисельності населення, сутність якого полягає у тому, що оскільки чисельність деяких робочих команд (воїни та військові носильники, наприклад, складали 22,5%; слуги-йана та акльа — 1%) у відсотковому співвідношенні до всього номінального населення провінції була відносно сталою в імперії, то це дозволяє встановлювати загальну чисельність провінції з точністю іноді до 10 осіб. Також запропоновано гіпотезу про наявність в робочих рознарядках свідчень про норму відробітку населення, що відбувало повинності на державу, оскільки вдалося встановити тривалість «звітного» або «адміністративного» року (360 днів) та виявити коефіцієнти, що відображають поділ часу відносно такого року при залученні робочих команд до праці.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у фахових наукових виданнях

1. Купрієнко С. «Хроніка Перу» Педро де Сьєса де Леона: джерелознавчий аналіз / С. Купрієнко // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. — К., 2011. — Вип. № 105 — С. 23–26.
2. Купрієнко С. Історіографія суспільно-господарського устрою інків / С. Купрієнко // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. — К., 2011. — Вип. № 107. — С. 22–24.
3. Купрієнко С. Різновиди торгівлі та ринків в імперії інків Тавантінсуйу / С. Купрієнко // Етнічна історія народів Європи: Збірник наукових праць. — К.: УНІСЕРВ, 2011. — Вип. 36. — С. 109–114.
4. Купрієнко С. Функціонування системи постоялих дворів, складів і сховищ в Імперії інків / С. Купрієнко // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України: Науковий збірник. — К., 2011. — Вип. № 3 (59). — С. 110–115.
5. Купрієнко С. «Нові» джерела з історії суспільно-господарського устрою імперії інків Тавантінсуйу / С. Купрієнко // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України: Науковий збірник. — К., 2011. — Вип. № 4 (60). — С. 110–115.

Публікації, що додатково відображають основні положення дисертації:

1. Купрієнко С. Система державного управління господарством в імперії інків / С. Купрієнко // Дні науки історичного факультету-2011: Матеріали IV Міжнародної наукової конференції молодих учених, присвяченої 20-річчю Незалежності України. — Вип. IV: у 6-х част. / Редкол.: чл.-кор. НАНУ, проф. В.Ф. Колесник (голова), доц. О.Ю. Комаренко (заст. голови), І.В. Семеніст (відп. ред.) та ін. — К., 2011. — Ч. 6. — С. 33–34.
2. Купрієнко С. Імперія інків. Кіпу з Чупачу: організація праці, календар і чисельність населення / С. Купрієнко // Дні науки історичного факультету-2012: Матеріали V Міжнародної наукової конференції молодих учених. – Вип. V: у 7-х част. / Редкол.: чл.-кор. НАНУ, проф. В.Ф. Колесник (голова), доц. О.Ю. Комаренко (заст. голови), І.В. Семеніст (відп. ред.) та ін. — К., 2012. — Ч. 6. — С. 19–21.
3. Куприенко С. А., Ракуц Н. В. К вопросу о реформировании культа и храмового хозяйства в инкской империи (Перу, XV в.) / С. А. Куприенко, Н. В. Ракуц // Латинская Америка. — 2013. — № 4. — С. 72–82.
4. Талах В. Н., Куприенко С. А. Календарь доколумбовых индейцев Анд по сведениям Фернандо де Монтесиноса и Бласа Валеры / В. Н. Талах, С. А. Куприенко // Проблемы истории, филологии, культуры. — 2013. — № 1 (39). — С. 65–75.

---

АНОТАЦІЯ

Купрієнко С. А. Суспільно-господарський устрій імперії інків Тавантінсуйу. — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 — всесвітня історія. — Київський національний університет імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України. — Київ, 2013.

У дисертаційній роботі досліджено суспільно-господарський устрій держави інків імперського періоду. Встановлено причини та передумови, що призвели до швидкої експансії інків в XV–XVI ст., а саме, інтенсивний розвиток землеробства в долині Куско та висока густота населення в ній. В результаті означеної експансії приблизно за сто років інкам вдалося утворити найбільшу за розмірами державу Доколумбової Америки.

З’ясовано, що задля підкріплення обґрунтувань своїх завоювань інки на чолі з правителем Пачакутіком Інкою Юпанкі вдалися до реформ у сфері культу та храмового господарства, і вивели на авансцену синкретичного верховного бога Віракочу, а так звані «храми Сонця» поєднували у собі культи численних богів різних народів, кланів і общин. В той же час здійснювались реформи календаря, мов, землеволодінь і землекористування, суспільного і територіального устрою, системи сховищ, комор і складів, поштарської служби, торгівлі і товарного обігу, виробництва, в тому числі перехід до великого мануфактурного (ткацькі, ювелірні, зброярські майстерні тощо). Важливим інструментом у поступовому «одержавленні» господарства зіграли переселенці-мітмаки і слуги йана та акльа. Застосування інками ефективної системи організації праці дозволило їм контролювати всі наявні людські трудові ресурси, вести їх статистично-демографічний облік та використовувати задля виконання численних виробничих завдань державного значення (будівництва, ремонту, прокладання шляхів, гірничої справи, транспортування тощо), результати яких неабияк вражали європейців.

Загалом, запропоновано розглядати суспільство інків як традиційне ієрархічне, диференційоване, багатоетнічне, колективізоване на базі общин, що завдяки своїм здобуткам у багатофункціональному господарстві з великим ступенем розподілу праці та за допомогою поступового і динамічного переходу до командно-адміністративного управління та швидких завоювань перейшло до етапу створення єдиної «андської цивілізації» у межах імперського типу державності.

Ключові слова: дослідження Анд, імперія інків, інки, історія Перу, історія цивілізацій Доколумбової Америки, командно-адміністративне управління, суспільно-господарський устрій, Тавантінсуйу.

---

АННОТАЦИЯ

Куприенко С. А. Социально-экономический строй империи инков Тавантинсуйу. — Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 — всемирная история. — Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко Министерства образования и науки Украины. — Киев, 2013.

В диссертационной работе исследован социально-экономический строй государства инков имперского периода. Установлены причины и предпосылки, которые привели к быстрой экспансии инков в XV–XVI вв., а именно, интенсивное развитие земледелия в долине Куско и высокая густота населения в ней. В результате упомянутой экспансии примерно за сто лет инкам удалось образовать самое большое по размерам государство Доколумбовой Америки.

Выяснено, что ради обоснования своих завоеваний инки во главе с правителем Пачакутиком Инкой Юпанки прибегли к реформам в сфере культа и храмового хозяйства. «Первая реформа культа» была проведена Пачакутеком около 1438 г. и состояла в объединении храмовых хозяйств, упорядочении церемоний и ритуалов и была вызвана как значительными завоеваниями Пачакутика Инки Юпанки после войны с чанками и узурпацией власти поддержавшими его кланами Ананкуско, так и необходимостью укрепления своего господствующего положения. «Вторая реформа Пачакутика» была осуществлена между 1465–1466 гг. и 1470–1471 гг. после успешного завоевания региона Кольа (прародины этнических инков) и устранения главного конкурента — правителя Чучи Капака. Целью реформы было обоснование возвеличивания бога Виракочи, бога-творца, который «правил миром и отдавал приказы Солнцу», и тем самым закрепление власти правящей инкской группировки Ананкуско, во главе которой и стоял Пачакутек, а после него — его сын Тупак Инка Юпанки. Последний за время своего правления (ок. 1471–1493) в несколько раз увеличил территорию империи и одновременно, продолжая дело отца, активно создавал на завоеванных территориях, наряду с государственными и личными императорскими, унифицированные, могущественные храмовые хозяйства.

В то же время осуществлялись реформы календаря, языков, землевладений и землепользования, общественного и территориального устройства, системы хранилищ, амбаров и складов, почтовой службы, торговли и товарного обращения, производства, в том числе переход к большому мануфактурному (ткацкие, ювелирные, оружейные мастерские и т.п.). Имперская политика инков в целом сводилась к расширению влияния государства в общественной и хозяйственной жизни. Общественный строй империи инков базировался на старых андских образцах институтов родового строя, когда административная и судебная власть объединялись в руках патриархального правителя, что в свою очередь позволяло клану инков руководить государством через разветвленный бюрократический аппарат. Характерной особенностью общественных отношений в Тавантинсуйу было то, что после завоеваний инки узурпировали судебную власть правителей провинций и передали ее вместе с некоторыми административными и военными функциями своим наместникам. Поэтому власть инкских правителей, органически связанная с клановым устройством столичного города Куско, находилась в определенном противостоянии с властью провинциальной элиты, что во многом расшатывало устои империи. Само же общество состояло из таких главных элементов как имперская верхушка, местная элита, община, каждый их которых в свою очередь был также дифференцированным. В самом низу общественной иерархии находилась община, имевшая целостную дуальную внутреннюю структуру, трехуровневую внешнюю архитектуру власти, четырехчленное территориально-пространственное деление и входившая в состав общин высшего порядка согласно пятеричной и десятичной систем, что и обусловливало ее универсальный многоуровневый характер. Важным инструментом в постепенном «огосударствлении» хозяйства сыграли переселенцы-митмаки и слуги йана и акльа. Применение инками эффективной системы организации труда позволило им контролировать все имеющиеся человеческие трудовые ресурсы, вести их статистически-демографический учет и использовать для выполнения многочисленных задач государственного значения (строительства, ремонта, прокладывания дорог, добычи металлов, транспортировки и т.п.), результаты которых поражали воображение европейцев.

В целом, предложено рассматривать общество инков как традиционное иерархическое, дифференцированное, полиэтническое, коллективизированное на базе общин, которое, благодаря своим достижениям в многофункциональном хозяйстве с большой степенью разделения труда и с помощью постепенного и динамического перехода к командно-административному управлению и быстрым завоеваниям, перешло к этапу создания единой «андской цивилизации» в пределах имперского типа государственности.

Ключевые слова: империя инков, инки, исследование Анд, история Перу, история цивилизаций Доколумбовой Америки, командно-административное управление, социально-экономический строй, Тавантинсуйу.

---

SUMMARY

Kupriienko S. A. The social and economic system of the Inca Empire Tawantinsuyu. - Manuscript.

Thesis for the degree of candidate of science (history), specialty 07.00.02 — World History. — Taras Shevchenko National University of Kyiv, Ministry of Education and Science of Ukraine. — Kyiv, 2013.

In the thesis on the basis of a complex of sources and historical scientific works the social and economic system of the Inca state of the imperial period is investigated. The reasons and preconditions which led to fast inca expansion in XV-XVI centuries, namely, intensive development of the agriculture in a valley of Cuzco and high density of the population in it, are established. Approximately for hundred years it had been possible to form the biggest pre-Colombian state in the sizes.

It is found out that for the sake of reinforcement of substantiations of the gains the incas led by governor Pachakutiq Inca Yupanqui resorted to reforms in sphere of a cult and a temple economy, and have deduced on a proscenium of syncretic Supreme god Wiracocha, and so-called «Sun temples» united in cults of numerous gods of different people, clans and communities. At the same time reforms of a calendar, languages, landed properties and land tenure, the public and territorial administration, system of storehouses, barns and warehouses, post service, trade and the commodity reference, manufacture, including transition to big manufactory (weaving, jewelry, weapon workshops, etc.) were carried out. Immigrants-mitmaq and servants yana and aclla played an important role in gradual transformation of an economy into state one. Application by incas of effective system of the organization of work allowed them to supervise all available human manpower, to conduct statistically their demographic account and to use for the sake of numerous problems of the state value (for building, repair, making of roads, extraction of metals, transportation, etc.) which results amazed imagination of Europeans.

As a whole, it is offered to consider a society of the incas as traditional hierarchical, differentiated, polyethnic, collectivized on the basis of communities which passed to a stage of creation of a form of «Andean civilization» within imperial type of statehood due to the achievements in a multipurpose economy with the big degree of division of labour, and by means of gradual and dynamic transition to its command-administration managerial control also in order to fasten gains.

Keywords: administrative command system, Andean studies, Inca, the Inca Empire, Peruvian History, pre-Columbian America, social and economic system, Tawantinsuyu.