"Хронiка Перу" Педро де Сьєса де Леона: джерелознавчий анализ

The source study analysis of "Crónica del Peru" by Pedro de Cieza de Leon is carried out in this article as a fundamental work about the pre-Columbian history.

Хроніки є основним джерелом при вивченні доколу­мбових часів, епохи конкісти й іспанського колоніально­го періоду Південної Америки. Однією з таких хронік є "Хроніка Перу Педро де Сьєса де Леона. Книга скла­дається із чотирьох частин (вісім томів) і становить приблизно 8000 аркушів розміру 13 х 16 дюймів. "Пер­ша частина" хроніки була опублікована в 1553 році в м. Севілья (Іспанія), але дотепер залишається малові­домою у вітчизняній історичній науці. Ситуацію може принципово змінити кваліфікований переклад російсь­кою чи українською мовою, але йому має передувати джерелознавчий аналіз цього документу, на що і спря­мована означена стаття.

Датою виникнення джерела слід уважати 1541 рік (час початку роботи над "Хронікою"), а закінченням складання - період з 8 вересня 1550 року, коли автор закінчив написання рукописів, і по 15 березня 1553 ро­ку, коли була опублікована "Перша частина" книги. Про дату видання сказано на титульній сторінці: "Перша частина Хроніки Перу, що розповідає про встановлення кордонів і опис її провінцій; про закладку нових міст; про звичаї й обряди індіанців; і про інші гідні згадування речі. Виконана Педро де Сьєса де Леоном, жителем Севільї. 1553" [1, 5] і на останній -"15 березня 1553 року" [1, 297; 2]. Друге, поліпшене видання тої самої хроніки вийшло в Антверпені через кілька місяців. Як указав перуанський дослідник Мігель Матікорена Ест­рада (1926), назвою всього твору повинно було стати "Historia de la tierra del Perú' ("Історія землі Перу"), як випливало з контракту, укладеного автором з видавни­цтвом із приводу випуску першої частини, але в процесі видання вся книга одержувала назву Crónica del Peru [1, X]. Ця ж назва зустрічається й у пролозі першої час­тини. Імовірно також, что окремі частини книги допису­вались в 1554 році.

Наприкінці тексту книги наведена інформація про місце виникнення й про видавця: "надруковано в Севі­льї в будинку Мартіна де Монтес де Ока". Правильне ім'я видавця - Мартін де Монтесдока (бл. 1526 р. - ?). Тираж склав 1050 або 1100 екземплярів [1, XXXIV].

Автор книги - Педро де Сьєса де Леон (ісп. Pedro de Cieza de León, 1518 [1, IX] або 1520 [3, 15], Льєрена, Эстремадура, Іспанія - 2 липня 1554, Севілья, Іспанія) - іспанський солдат, чиновник, гуманіст, історик і гео­граф, що став одним з перших хроністів, які написали про конкісту (завоювання) континенту Південна Амери­ка. Народився Сьєса де Леон в іспанському містечку Льєрена, в якому тоді переважало арабське населення [4]. Його батьками були Лопе де Леон, адвокат при дво­рі короля Карла V, і Леонор де Касалья, з родини по- томствених нотаріусів і дуже багатих купців, що торгу­вали як у Севільї, так і в Новому Світі [5]. У родині було п'ятеро дітей. Педро в перші роки життя мав ім'я "Педро де Леон", і всупереч іспанській традиції, ім'я матері "Ка­салья" не було включено в його повне ім'я [4].

Про роки його навчання нічого не відомо. Але, віро­гідно, його юність пройшла в культурному середовищі, тому що його родина належала до найбільш знатних в XVI столітті в місті Льєрена. Сьєса де Леон одержав гарну літературну освіту. Ще дуже молодим він позна­йомився із опублікованою в Севільї в 1534 році книгою "Conquista del Perú” ("Завоювання Перу") хроніста Франсіско де Хереса (1497 - 1565), яка справила на нього настільки сильне враження, що в подальшому він взяв її із собою в Новий Світ. Саме в цій книзі він зміг поба­чити свої цілі й які його ідеали: служба Імператорові, честь християнина й іспанця, і поєднання нелегкої праці конкістадора й письменника [5]. В 1534 році Сьєеса де Леон, подорожуючи з батьком, побачив у Севільї, як розвантажували привезені Ернандо Пісарро (1502 - 1578) перуанські скарби з "викупу Атауальпи", що й стало, очевидно, приводом виїхати в Південну Америку.

Педро де Леон, з його власних слів, "у тринадцяти­річному віці" переїхав у Санто-Домінго (острів Гаїті). Він добрався до місця призначення, потім переїхав у Картехену й два роки як учасник експедиції Педро де Ере- дія перебував у районі між Урабою й Сену (Панамський перешийок) [6, 97]. Після цього він побував у всіх краї­нах західного узбережжя Південної Америки. У Перу він прибуває вже іменуючись "Педро де Сьєса де Леон" [1, X]. В 1550 році Сьєса де Леон повернувся в Севілью, а в 1551 році уклав шлюбний контракт із Ісабель Лопес де Абреу, сестрою Педро Лопеса, дочкою впливового купця Хуана де Льєрена й Марії де Абреу із Тригероса в провінції Уельва (Іспанія). Сам контракт попередньо був укладений ще в Лімі 19 серпня 1550 року [4]. У по­неділок 2 липня 1554 року Педро де Сьеєа де Леон помер у своєму севільскому будинку від "дивної хворо­би", залишивши розпорядження відслужити меси за порятунок душ індіанців. Як помітив еквадорський істо­рик Хосе Роберто Паес Флор (1893 - 1983), "Сьєса на­казав (у заповіті), щоб усі рукописи, які він залишив про справи Індій, зберігалися в замкненій на ключ скрині в одному з монастирів протягом 15 років, і щоб ніхто нічого з     них не міг публікувати. Його виконувачі заповіту не ви­конали того, що було наказано, і його брат Родріго де Сьєса приклав чимало зусиль, щоб зберегти ці рукописи, недозволено забуті виконувачами заповіту, і, як здаєть­ся, сьогодні частково назавжди втрачені" [7, 33-50].

Перейдемо до гносеологічного аналізу джерела. За своє коротке життя автор написав великий твір, а зі­брані ним матеріали відрізняються широким тематич­ним охватом і достовірністю й фактично являють собою першу енциклопедію з історії, географії, ботаніки й зоо­логії Південної Америки. Він описав пейзажі, рослинний і тваринний світ, річки, гори, звичаї, обряди й вірування індіанського населення, дізнаючись про його минуле, а також дослідив події пов'язані із самими конкістадорами та їх громадяньскими війнами. Саме завдяки йому в Європі довідалися про картоплю. Французький історик наук Рене Татон (1915 - 2004) установив, що "Хроніка Перу" Педро Сьєса де Леона - це самий ранній текст, пов'язаний з описом окам'янілостей хребетних тварин (в "Хроніці" автор їх відносить до кісток гігантів). Сьєса де Леон першим повідомив про геоглифи Наски й гран­діозні споруди Тіауанако. У його книгах наведено описи безлічі індіанських етносів та їх мов, у тому числі, до сучасності зниклих. Його рукописи з детальними відо­мостями з історії інків стали основою робіт більшості пізніших істориків, які часто не вказували джерела. Особливо це стосується творів, опублікованих після його смерті в 1554 році, таких істориків: Блас Валера (1545 - 1597 або 1618), Хосе де Акоста (1539-1600), Інка Гарсіласо де ла Вега (1539-1616), Антоніо де Еррера-і-Тордесільяс (1549-1626).

Справжність "Хроніки" як джерела може бути під­тверджена різними офіційними документами, зокрема грамотами принца Филипа від 11 серпня й 14 вересня 1552 року, а також заповітом автора від 23 червня 1554 року, складеному за допомогою його тестя й у присутності нотаріуса Апонсо де Касалья (Сьєса де Леон був уже не в силах писати самостійно і тільки по­ставив свій підпис) [7].

Видані після смерті автора рукописи часто піддава­лися інтерполяціям. Інтерполяції, або вставки, внесені в джерело іншими особами, присутні в другій, третій та четвертій частинах, оскільки вони були видані посмерт­но, із чого можна зробити висновок, що редактори не тільки виправляли орфографічні помилки, а й вносили в текст ті або інші виправлення й доповнення. Здебіль­шого, це стосується змін власних імен. Так, у книгах "Хроніки" безліч неправильних, перекручених і видозмі­нених назв із індіанських мов, що іноді ускладнює точну ідентифікацію явищ і реалій південноамериканського континенту. Однак через усю хроніку проходять одна­кові філософські, релігійні, політичні й інші погляди ав­тора, не зустрічається суперечностей у вживанні мір, ваг, грошових одиниць і хронологічних даних, не вжи­ваються поняття й не говориться в окремих місцях тек­сту про факти, що мали місце після написання даного твору. Водночас в "Хроніці" зустрічаються плутані або помилкові відомості про політичну історію інків, з огляду на що до них слід ставитися критично. Оскільки, напри­клад, Сьєса де Леон отримав більшість відомостей про правителів інків в столичному Куско (Перу), то він відо­бразив лише одну з офіційних версій їх історіі. Так, ав­тор міг змішувати дії одного правителя інків з іншим. В першу чергу це стосується міфологічних правителів Манко Капака, Сінчі Рока, Льоке Юпанкі, Майта Капака, Капака Юпанкі, Інки Рока, Йавар Вакака та Виракочі, а також ¡сторічних правителів: Пачакуті Інки Юпанкі, Ту- пака Інки Юпанкі, Атауальпи та Васкара. Причиною цього було те, що про них у самих інків не було чітких та несуперечливих відомостей.

Важливу роль в аналізі "Хроніки" як історичного джерела виконали закордонні вчені. Скористаємося деякими положеннями їх аналізу.

Будучи одночасно солдатом, мандрівником і вченою людиною (багато міркувань автора відбивають його знайомство з античною й сучасною йому літературою, на яку він інколи посилається), Сьєса де Леон намагав­ся досконально дізнатися про яку-небудь подію, вико­ристовуючи не тільки документи інших чиновників і місі­онерів, а й власні спостереження й опитування місцево­го населення. При цьому майже завжди він приводив різні точки зору (як простонародні думки, так і знання фахівців своєї справи), або одну, якщо вона була більш достовірною. Усе це ставить роботу Сьєса де Леона в особливий ряд книг, що заслуговують довіри і є безцін­ним джерелом для сучасних учених. Відомий правовед й економіст свого часу правитель Перу Педро де Ла Гаска (1493 - 1567), оцінивши рукопис Сьєси де Леона, надав йому цінні документи й матеріали для його робо­ти, а завдяки своєму спорідненню із секретарем Ла Гаски, кузеном Педро Лопесом де Касалья, він добув собі рекомендаційні листи, щоб коррехидори дозволили йому дізнатися про найцікавіше відносно провінції Чар- кас (Болівія). Його шлях пролягав по дорозі Інків через усю країну. Сьєса описував усе ним знайдене, прояв­ляючи себе і як археолог, і як етнограф, опитуючи жи­телів кожного селища; при цьому він завжди уточнював свої спостереження, вводячи численні географічні на­зви, дані про відстані й засоби вимірювання. Усім цим він займався близько трьох років у провінції Чаркас. За час своєї подорожі Сьєса де Леон також знайшов геогліфи Наски [1, X].

Ще перебуваючи в Перу, Сьєса де Леон установив контакти із прихильниками єпископа Чіапаса - Барто­ломе де Лас Касаса (1484 - 1566). Так, одним з голо­вних джерел про місцеві мови для автора, тому що він ними не володів, хоча й знав багато слів, став предста­вник Лас Касаса в Перу - чернець Домінго де Санто Томас (1499 - 1570), єпископ Чаркаса (що склав першу граматику в 1560 році, а також словник мови кечуа). З огляду на що "Хроніка Перу" набула ласкасіанських рис і тональністі: переживання за страждання індіанців, виступ проти їх знищення й проти жорстокостей конкіс­тадорів, трагічне почуття при спогляданні просторів, що збезлюділи, і руйнуванні величних споруд, фортець, запустінні садів і полів. Як припустив дослідник Матико- рена, Лас Касас і Сьєса могли познайомитися в Севільї, коли останній, перебуваючи там, редагував свої папери [1, XII-XIII]. Сьєса де Леон якийсь час був прихильником Дієго де Апьмагро, що виступив проти братів Пісарро в боротьбі за управління колонією. Це наклало відбиток на ряд суджень і поглядів автора, що вважалися у ви­даннях XIX і XX століття "об'єктивними". Але, прийняв­ши сторону Лас Касаса, Сьєса виступає проти місцевої влади - енкомендеро, - від яких хотів позбутися Лас Касас, сприяючи королю Іспанії в централізації влади.

У той же час інший хроніст - Педро Пісарро (двою­рідний брат коністадора Франсіско Пісарро), що опублі­кував свою хроніку через 20 років після Сьєсьі та був очевидцем завоювання Перу, - обвинувачував Сьесу де Леона у тому, що той займався збором інформації в осіб, які, бажаючи потрапити в хроніку, платили по 200­300 дукатів, а також, що Сьєса не особисто бачив те, що відбувалося, а тільки дізнавався з вуст інших лю­дей; оскільки, як додав Педро Пісарро "по-правді, я не знаю того, щоб він був з тих перших, що прийшли в це королівство^" [1, XI-XII].

Короткий огляд композиції "Хроніка Перу" показує складність її будови й різноманітність компонентів, тому що вона, гармонійно спланована й структурована, складається із чотирьох частин.

Перша частина "Хроніки" (1553 г.) складається із за­гального географічного огляду, опису звичаїв індіанців і про заснування іспанцями міст у Перу, Попайяні, Чар- касе, Чилі та інших місцевостях. У свою чергу перша частина ділиться на: 1) титульний аркуш; 2) підписану Хуаном Васкесом грамоту принца Філіпа (майбутній король Філіп II Габсбург, 1527 - 1598); 3) також підписа­ну Хуаном Васкесом другу грамоту принца Філіпа; 4) присвята автора принцові Філіпу; 5) передмова авто­ра або пролог - у ньому дано короткий зміст книги, а також повідомлено про поділ книги на частині й приве­дено назви всіх книг і частин; 6) "Зміст" першої частини у вигляді переліку 121 глав; 7) список друкарських по­милок і неточностей, виявлених у виданні; 8) основний текст, що складається зі 121 глави.

Про розповсюдження першої частини "Хроніки Перу" відомо із заповіту Сьєсьі: у Медина-Дель-Кампо Хуан де Еспіноса продав сто тридцять екземплярів, у Толедо тридцять - Хуан Санчес де Андраде, і вісім - Дієго Гу­тьеррес із Ріос-де-Кордоба. Хуан де Касалья із Севільї підрядився продати більше ста екземплярів. Книги були відправлені також у Гондурас і на острів Санто-Домінго в Новому Світі [7, 33-50].

Друга частина "Хроніки Перу" (1554): "Про пануван­ня Інгів Юпнаків" (останні слова саме так написані в рукописі, замість правильного кечуанського "Інка Юпан­кі"; испанізовані форми "Инга" та "Юпанге" автор поми­лково, як і більшість хроністів його часу, використовує на протязі всього тексту), що іменувалася у всіх наступ­них виданнях "Про панування Інків Юпанків", - фунда­ментальна хроніка про період правління Інків у Перу, про їхні релігію, політичний та соціально-економічний устрій. Майже вся ця частина, як пізніше помітив відо­мий іспанський історик Маркос Хіменес де ла Еспада (1831 - 1898), "була по-шахрайському привласнена Інкою Гарсіласо де ла Вега для складання його власних "Справжніх коментарів" [6, 97]. Про "Панування інків" перуанський історик Рауль Поррас Барренечеа (1897 - 1960) сказав: "Захоплює, як у таку бурхливу пору, якими були роки з 1548 по 1550, коли Сьєса перебував у Пе­ру, він зміг написати роботу настільки ґрунтовну, так надійно й достовірно документовану, і такої зрілості, про історію й правління інків. Історія інків народилася дорос­лою у Сьєси. Ніхто не може заперечувати його першість щодо Інкської держави. Історія кастільского хроніста від­разу ввела інків у всесвітню історію" [7, 33-50].

Ця частина не була видана при житті автора, і як указав Сьєса у своєму заповіті: "Також наказую, щоб іншу книгу, мною написану й таку, що містить хроніку про інгів і про тих, хто відкрив і завоював перу, що якщо хто-небудь із моїх виконувачів заповіту захоче її вида­ти, то нехай візьме її й скористається нею, і одержить вигоду від видання, а якщо вони не захочуть цього, то наказую, щоб її відправили єпископові Чіапа|са| до дво­ру, і хай віддадуть її йому із зобов'язанням, щоб він видав її" [1, XVII-XVIII]. З невідомих причин, єпископ Чіа- паса Бартоломе де Лас Касас не зацікавився рукописами Сьєси, після чого вони надовго зникли. Відомо тільки, що рукописи деякий час перебували в інквізитора Севільї Андреса Гаско (помер у 1566 році), а потім у королівсько­го хроніста Хуана Паеса де Кастро (1512 - 1570).

Рукопис цієї другої частини в XIX столітті зберігався в Бібліотеці Ескоріала (Іспанія), і був виданий в Мадри­ді в 1877 році. У ньому були відсутні деякі глави: перша, друга, більша частина третьої, частина п'ятдесят чет­вертої й, можливо, п'ятдесят п'ятої.

Інший рукопис другої частини "Хроніки" знайшла в 1980-х роках італійська дослідниця Франческа Канту в Апостольській Бібліотеці Ватикану. У цьому "Ватикансь- кому рукописі", на першому аркуші тексту, що належить до другої частини, не вистачає правої верхньої чверті й, отже, нумерації. Слід зазначити, однак, що наступний аркуш пронумерований як аркуш "3". У такому випадку, єдиний аркуш, якого не вистачає є "1" [1, 301-302]. У цьому ж рукописі відсутні два інших аркуша: аркуш 63 r-v, і аркуш 64 r-v. Текст, що відповідає цим двом арку­шам, був відсутній також у копіях з рукопису Ескоріала, що використовувалися дослідниками Мануелєм Гонса­лесом де ла Росою (1873) й Хіменесом де ла Еспадою (1880), які у своїх відповідних виданнях переписали без послідовності фрагмент аркуша 65 r після Глави LIV, імовірно, неповної. Перуанський дослідник Карлос Ара- нібар Серпа (1928) за порадою Хіменеса де ла Еспади, що вказував на очевидність проблеми, яку представляв у цьому місці текст Сьєси, дав фрагменту, що відносив­ся до аркуша 65 r, власну нумерацію й заголовок ("Гла­ва LV. Про те, як виступив з Куско Тупак Інга, і про пе­ремогу, яка була здобута над колья"). У зв'язку із чим у главі LIV або LV пропущені відомості про смерть прави­теля Пачакуті Інки Юпанкі [1, 416].

Власником обох рукописів (Витаканскої та Ескоріа­ла) у XIX ст. був, згідно з реєстрами бібліотек, Хосе Санчо Район.

Копії другої частини також зберігаються в Академії Історії Мадрида й у Публічній Бібліотеці Нью-Йорка (Колекція Леннокса).

Третя частина - велике оповідання, у якому опису­ється "Відкриття й завоювання Перу", хоча збереглася тільки мала її частина, що стала відомою в 1946 році завдяки лімській газеті "El Mercurio Peruano" і дослідни­кові Рафаелю Лоредо, що виявив її в Бібліотеці Ескорі­ала, але не всі глави йому тоді вдалося видати, так само як і кілька років потому Кармело Саенсу де Санта Марія. І лише в 1979 році в Римі вийшло у світ повне видання, коли Франческа Канту знайшла новий рукопис у Ватиканській бібліотеці, який, очевидно, потрапив туди, коли у Ватикан була переправлена особиста біб­ліотека королеви Швеції Крістіни Августи (1632-1654). Ця ж дослідниця підготувала повне зібрання творів Сьєси де Леона в Папському Католицькому Університе­ті в Перу [1, XXI-XXII].

Значну частину рукопису також включив у свою "За­гальну Історію^ " ("Historia general de los hechos de los castellanos en las Islas y Tierra Firme del mar Océano que llaman Indias Occidentales", що видавалася с 1601 по 1615 роки) Антоніо де Еррера-І-Тордесільяс, оскільки він обіймав посаду Головного Хроніста Індій [1, XVIII].

Деякі уривки третьої частини "Хроніки" були опублі­ковані Маркосом Хіменесом де ла Еспада в Relaciones Geográficas de Indias (1897, том IV) [1, XXI].

Четверта найбільша за обсягом частина "Хроніки" називається "Громадянські війни в Перу". Вона ділиться на п'ять книг: 1) "Війна в Салінас", про протистояння Франсіско Пісарро (1475 - 1541) й Дієго де Апьмагро (1475 - 1538), і закінчується смертю останнього; 2) "Чу- пасська війна", що коротко викладала останні роки жит­тя Франсіско Пісарро, правління Кристобаля Вака де Кастро (1492 - 1566) й розгром Дієго де Апьмагро "Мо­лодшого" (1520 - 1542); 3) "Війна в Кіто", у якій розпові­дається про заколот енкомендеро під командуванням Гонсало Пісарро (1502 - 1548) й про смерть віце- короля Бласко Нуньєса Вела (1490 - 1546). Ці три книги були видані в XIX столітті, і невідомо, чи закінчив автор дві останні: "Війна в Уаріно" та "Війна в Хакіхагуана". Рукописи двох останніх книг не знайдені. Можливо, пе­редчасна смерть не дозволила йому їх закінчити, але це тільки припущення. Відомий один рукопис першої книги четвертої частини - "Війна в Салінас", що пере­буває в бібліотеці Американського Іспанського Товари­ства (Hispanic Society of America). Інший рукопис в XX столітті зберігався у маркіза де ла Фуенсанта дель Вальє й у Хосе Санчо Района, редакторів видання La Colección de Documentos Inéditos para la Historia de España. Рукопис другої книги "Чупасська війна" дату­ється XVI століттям і зберігається в Бібліотеці Королів­ського Палацу в Мадриді. "Війна в Кіто" відома у двох рукописах: один - неповний - зберігається в Бібліотеці Королівського Палацу в Мадриді, інший - повний - у Нью-Йоркському Американському Іспаньскому Товари­стві (Hispanic Society of America) [1, XXIV]. Сучасна ко­пія також зберігається в Нью-Йоркській Публічній біб­ліотеці (Rich Collection) [1, XXV].

Два додатки до "Хроніки". У "Пролозі" до першої ча­стини "Хроніки" Сьєса де Леон повідомляє, що склав також два коментарі до своєї праці. Вважається, що він таки не встиг написати цих коментарів, тому що в запо­віті він згадав про необхідність зберігати протягом 15 років три книги четвертої частини (вони ж відомі й за­раз), але не повідомив про четверту й п'яту книги чет­вертої частини й два додатки.

Підсумовуючи вищенаведений аналіз, скажемо, що джерело можна насправді вважати фундаментальним твором з географії, а також історії доколумбових цивілі­зацій, часів конкісти й громадянських війн у Південній Америці в XVI столітті, а самого автора - чудовим опо­відачем, з ясно вираженим критичним методом. Роботи Сьєса де Леона вважаються "найбільш оригінальними й найбільш важливими про Америку, з коли-небудь напи­саних в іспанській історіографії, твір автора особливого, плідного, вченого й невтомного спостерігача" [5]. Влуч­но названий "головним хроністом Індій" Педро Сьєса де Леон ділить цю першість із капітаном доном Гонсало Фер­нандесом де Овьєдо-І-Вальдесом, який, "двічі перетнувши Океан, після титанічних випробувань і праць доніс, як на­писав дон Хуліо Дехадор, □ до Іспанії й до всієї Європи природні чудеса Америки, історію Конкісти, а також наміри й інтереси тих, хто довів її до кінця"" [7, 33-50].

1. Pedro de Cieza de Le n, Franklin Pease G.Y. Cronica del Per : el se-oro de los Incas. Caracas: Fundación Biblioteca Ayacucho, 2005.

2. Ballesteros Gaibrios, Manuel. Introducci n a la "Cr nica del Per " de Pedro Cieza de Le n. Madrid: Historia 16, 1986.

3. Pedro R. Le n. Algunas observaciones sobre Pedro de Cieza de Le n y la Cr nica del Per . Madrid: Gredos, 1973.

4. Garra n Villa, Lu s Jos . Pedro de Cieza de Le n en Llerena // Relaci n de todas las ponencias presentadas a los XVII Coloquios Hist ricos de Extremadura, a-o 1988 // www.chde.org/index.php?option=com_content&view=article&id=961:pedro-de-cieza-de-leon-en-llerena&catid=48:1988&Itemid=65 .

5. Gutirrez Macas, Valeriano. Pedro Cieza de Leon. Conquistador y etnografo. Extremeno y gran conquista del Peru // Relaci n de todas las ponencias presentadas a los XVII Coloquios Hist ricos de Extremadura, a-o 1988 // www.chde.org/index.php?option=com_content&view=article&id=775:pedro-cieza-de-leon-extremeno-conquistador-etnografo-y-gran-cronista-del-peru&catid=44:1992&Itemid=61 .

6. P rez Pimentel, Rodolfo. Pedro Cieza de Leon // Diccionario Biogr fico del Ecuador. Tomo XII. Guayaquil: Universidad Santiago de Guayaquil, 1996.

7. Roberto Paez, Jose. Pedro Cieza de Leon // Biblioteca Ecuatoriana M nima. Cronistas coloniales. Segunda Parte. Quito, 1960.

Надійшла до редколегії 14.02.11

Источник - ВІСНИК Київського національного університету імені Тараса Шевченка, IСТОРIЯ, 105/2011

Материал предоставлен автором.